Деякі люди вчаться тільки на своєму гіркому досвіді і то дуже повільно. Так було і зі мною. Я народився та виростав у Барселоні, другому за розміром місті в Іспанії. Моя сім’я жила в частині міста, яку називали Соморростро. У цьому районі, розташованому на самому узбережжі, процвітала торгівля наркотиками та інша злочинна діяльність.

 Я був найстаршим з дев’яти дітей у сім’ї. Ми жили дуже бідно, тому, коли мені виповнилося 10, батько відправив мене працювати в місцевий тенісний клуб. Моїм завданням було підбирати м’ячі з корту. Оскільки я працював по 10 годин на день, то не міг ходити до школи. У 14 років я влаштувався слюсарем в майстерню.

 У 1975 році мене призвали на обов’язкову військову службу. Мені хотілося гострих відчуттів, тому я записався добровольцем до Іспанського іноземного легіону. Я проходив службу в іспанському місті Мелілья, що у Північній Африці. В цей час мене засмоктав огидний світ наркотиків і алкоголю.

 Закінчивши військову службу, я повернувся до Барселони і організував банду. Ми крали все, що потрапляло під руку, а потім продавали крадене. Так ми добували гроші на наркотики. Я почав приймати ЛСД і амфетаміни. Моє життя оберталось навколо сексу, алкоголю та азартних ігор. Поступово я ставав дедалі жорстокішим. У мене завжди був з собою ніж, сокирка або мачете, і я без зволікання пускав їх у хід.

 Якось ми з бандою вкрали автомобіль, і за нами погналась поліція. Це було, як в кіно. Ми втікали десь 30 кілометрів, після чого поліцейські почали в нас стріляти. Зрештою, ми розбили машину, вискочили з неї і втекли. Коли батько про це дізнався, він вигнав мене з дому. І я цілком його розумію.

 На п’ять років моїм домом стала вулиця. Я ночував, де доведеться: на ґанку чийогось будинку, у вантажівках, на лавках у парку чи на цвинтарі. Деякий час я навіть жив у печері. Моє життя не мало жодного змісту. Мені було байдуже, чи я прокинуся зранку. Пам’ятаю, як під впливом наркотиків порізав собі зап’ястя та руки. Шрами від ран залишились донині.

 Коли мені було 28, мама знайшла мене і попросила повернутися додому. Я погодився та пообіцяв змінитися. Але сповнити цю обіцянку зміг далеко не одразу.

 Одного дня до нас постукали двоє Свідків Єгови. Коли я стояв і слухав їх, батько крикнув з кімнати, щоб я зачинив двері. Я не звик слухатись наказів, тому зігнорував його слова. Свідки запропонували мені три маленькі книжки, які я охоче взяв. Я запитав, де вони збираються, і вже через кілька днів стояв перед Залом Царства.

 Мене вразило те, якими охайними були всі, хто приходив. Я ж мав нестрижене волосся, скуйовджену бороду і зношений одяг. В такому вигляді я не наважувався зайти всередину. Раптом я побачив Хуана, мого колишнього приятеля з банди. На моє здивування, він був одягнений в костюм. Пізніше я дізнався, що він став Свідком Єгови лише рік тому. Присутність знайомої особи додала мені впевненості, і я зайшов до залу. З того часу моє життя почало змінюватись.

 Я погодився на вивчення Біблії і швидко зрозумів: якщо я хочу догоджати Богу, то мушу змінити свою агресивну вдачу і аморальну поведінку. Однак ці зміни давались нелегко. З Біблії я довідався, що Єгова хоче, аби я перемінювався, обновлюючи свій розум (Римлян 12:2). Мене вразило милосердя Бога. Незважаючи на всі мої помилки, він дав мені шанс розпочати все з чистого аркуша. Знання про Єгову торкалися глибин мого серця. Я зрозумів, що існує Творець, який дбає про мене (1 Петра 5:6, 7).

 Це спонукало мене почати мінятися. Наприклад, коли на біблійному вивченні я дізнався, як Бог ставиться до куріння, то сказав собі: «Якщо Бог Єгова хоче, щоб я очистив себе від усього, що опоганює, значить з курінням треба покінчити» (2 Коринфян 7:1). І сигарети зразу полетіли у смітник.

 Також мені потрібно було перестати вживати і продавати наркотики. Це було не так легко і швидко. Я розумів, що мушу порвати з поганою компанією. Вплив такого товариства заважав мені рости духовно. З часом я навчився більше покладатися на Бога і на допомогу нових друзів у зборі. Вперше в житті я відчув, що мене по-справжньому люблять і турбуються мною. Через кілька місяців я нарешті зміг остаточно звільнитися від наркотиків, одягнутися в нову особистість і відчути на собі Боже схвалення (Ефесян 4:24). У серпні 1985 року я охрестився і став Свідком Єгови.

 Завдяки Біблії моє життя змінилося на краще. Я перестав нищити своє тіло, і до мене повернулося почуття власної гідності. Більше 30-ти моїх колишніх друзів молодими померли від СНІДу та від інших хвороб, пов’язаних зі вживанням наркотиків. Який же я щасливий, що завдяки біблійним принципам зміг уникнути такого трагічного кінця.

 Ножі і сокири, які я завжди носив з собою у молодості, відійшли у минуле. Раніше я навіть подумати не міг, що одного дня замість зброї буду носити Біблію, щоб допомагати людям. Сьогодні разом з дружиною, яка також є Свідком Єгови, ми служимо повночасно.

 Хоча мої батьки так і не стали Свідками Єгови, вони дуже раділи, коли бачили, як Біблія мене змінює. Батько взагалі заступався за Свідків, коли на роботі хтось погано про них відгукувався. Він розумів, що моя нова релігія докорінно змінює мою особистість у кращу сторону. А мама часто казала, що мені треба було вивчати Біблію раніше. Я повністю з нею погоджуюсь.

 Життя навчило мене, що ні наркотики, ні інші згубні звички не можуть принести справжнього задоволення. Тепер, коли я ділюся з іншими людьми істинами з Божого Слова, я відчуваю справжнє щастя, адже ці істини врятували моє життя.