У роки заборони Леннарт і Вірджинія Джонсон та Рой і Хуаніта Брант продовжували служити місіонерами. Леннарт пригадував: «Мене і Роя забрали на допит. Вже раніше представники уряду Трухільйо викликали брата Мануеля Єрресуело». На жаль, цього брата замордували під час допитів, але він залишився вірним Єгові до смерті. А що сталося з Джонсоном і Брантом? Леннарт розповідав: «Нас допитували окремо, і, очевидно, вівся запис наших розмов. Після цього нас відпустили. Через два місяці в газетах з’явилось повідомлення про те, що уряд Трухільйо зняв заборону, і ми могли відновити свою діяльність».

До заборони в 1950 році в країні служив 261 Свідок. Коли ж у серпні 1956-го заборону зняли, добру новину проповідувало аж 522 вісники. Як же тішилися брати, що, переживши шість років ув’язнень, переслідувань і стежень, зрештою можуть вільно проповідувати!

Після такого несподіваного повороту подій почалося відновлення теократичної діяльності. Брати взялись за пошук місць для проведення зібрань, зробили нові плани територій для служіння і впорядкували зборові документи. Вони вільно замовляли й отримували літературу та ревно проповідували, радіючи свободі. Лише через три місяці, у листопаді 1956 року, в країні вже служило 612 Свідків.

Однак католицькі священики відразу стали шукати способи, як дискредитувати нашу організацію.  Спираючись на конкордат, який Трухільйо уклав з Ватиканом, духівництво щораз більше тиснуло на уряд, аби ліквідувати Свідків. Католицький священик Оскар Роблес Толедано надіслав меморандум міністру внутрішніх справ Вірхіліо Альваресу Піні з проханням підтримати його у намаганні «пробудити свідомість домініканців перед страшною небезпекою, яку становить секта Свідків Єгови».

Толедано пояснив, що його основна мета — «протидіяти кампанії прозелітизму Свідків Єгови». Меморандум рекомендував заборонити в країні наші публікації, «особливо книжку “Правда визволить вас” і журнал “Вартова башта”».

Релігійні провідники в боротьбі проти Свідків заручилися підтримкою представників уряду Трухільйо. У червні 1957 року Франсіско Прац-Рамірес, президент Домініканської партії, написав меморандум до Рафаеля Трухільйо, в якому говорилося: «Я планую провести ряд засідань, щоб подолати згубні антипатріотичні настрої Свідків Єгови».

У книжці «Трухільйо. Маленький цезар Карибських островів» зазначалося, що ця наклепницька кампанія одразу дала свої плоди. Ось що там сказано: «Впродовж літніх місяців 1957 року домініканська преса надрукувала ряд звинувачень, які високопосадовці висували Свідкам Єгови за їхню “підривну та небезпечну” діяльність. Після цих закидів на урядовій радіостанції “Ла вос Домінікана” [“Голос Домініканської Республіки”] виступив священик-єзуїт Марьяно Васкес Санс. Він обізвав цю секту слугою комунізму, а її прихильників — “зіпсутими, підступними, злочинними і віроломними ворогами”. З цього приводу духівництво склало офіційний лист, підписаний архієпископами Рікардо Піттіні та Октавіо Антоніо Берасом, в якому заохочувалось священиків захищати свою паству від цієї “жахливої єресі”».

Така тісна співпраця церкви та держави принесла бажаний результат. У липні того ж року Національний конгрес видав закон про заборону Свідків Єгови. Невдовзі брати знову зазнали побоїв і брутального ставлення з боку поліції, а також майже 150 з них потрапили за ґрати.