Бог Єгова, як Всевладний Правитель, має право наказувати своїм служителям збиратися разом у визначений час і у визначеному місці. Він робить це заради них самих. Божий народ у давнину збирався з різною метою. Зібрання, безумовно, сприяли єдності, адже всі чули те саме і в той самий час. Вони зміцнювали духовно і часто були радісними подіями.

У Біблії вживаються різні слова, що означають «зібрання». Єврейське слово мое́д передає думку про призначений час або призначене місце. (Пор. 1См 13:8; 20:35.) У Єврейських Писаннях воно трапляється 223 рази, наприклад вживається у вислові «намет зборів» (Вх 27:21). Слово мое́д також може означати «свято», яке відзначали у визначений час (Лв 23:2, 4, 37, 44). Це слово вживається в Ісаї 33:20, де Сіон названо «містом наших свят».

Інше єврейське слово, ацара́, перекладається як «урочисте зібрання» і вживається, коли говориться про Свято наметів і Пасху (Лв 23:36; Пв 16:8).

Єврейське слово сод вживали, коли йшлося про зустріч близьких одне одному людей. Це слово передає думку про довірливу розмову і близькі стосунки. (Пор. Пр 15:22; Йв 29:4.) Воно перекладене як «наближені» у Єремії 23:18: «Хто був серед наближених Єгови і міг розуміти та чути його слово?»

У Писаннях часто розповідається про зібрання, які зміцнювали духовно, однак згадується і про зібрання безбожних та неправедних людей. Наприклад, Біблія говорить, що бунтівний Корей та його прибічники зібрались проти Мойсея (Чс 16:5). У молитві до Єгови Давид сказав: «Жорстокий натовп зазіхає на моє життя» (Пс 86:14). Також коли срібляр Димитрій підбурив ефесян проти Павла, зібрався натовп, в якому «хтось вигукував одне, хтось — інше, і більшість людей взагалі не знали, для чого прийшли» (Дії 19:24—29, 32).

Варто зазначити, що на зібраннях народу Єгови — незважаючи на велику кількість присутніх — панував порядок; такі зібрання зміцнювали духовно і часто були приводом для великої радості.

Коли ізраїльтяни були в Єгипті, Мойсей і Аарон, згідно з Божою волею, зібрали всіх старійшин Ізраїля. Їм було передано слова Єгови, і народ, почувши ці слова і побачивши чуда, повірив (Вх 4:27—31). Через якийсь час ізраїльтяни зібрались біля підніжжя гори Сінай (Хорив). Там вони побачили дивовижні явища і стали свідками того, як Бог дав Закон (Вх 19:10—19; Пв 4:9, 10).

Під час мандрівки ізраїльтян пустелею Єгова наказав Мойсею зробити дві срібні сурми, щоб склика́ти громаду і збирати табори перед тим, як вирушати в дорогу. Якщо сурмили обидві сурми, то ціла громада мала прийти до Мойсея, якщо ж сурмила лише одна, то приходили тільки провідники народу. У пустелі місцем, де збиралися ізраїльтяни, був «вхід в намет зборів» (Чс 10:1—4; Вх 29:42). Пізніше Єгова наказав ізраїльтянам збиратися на три головні щорічні свята у Єрусалимському храмі (Вх 34:23, 24; 2Хр 6:4—6).

Зібрання представників народу. На деякі зібрання приходили тільки «провідники громади» (Вх 16:22; Чс 4:34; 31:13; 32:2; ІсН 9:15, 18; 22:30) або «старійшини» (Вх 12:21; 17:5; 24:1). Коли розглядалась судова справа, кілька шанованих старійшин збиралися біля брами міста або в іншому місці. Ці чоловіки вирішували справу не голосуванням, тобто демократично, а теократичним шляхом: вони розглядали всі факти у світлі Божого закону, а потім оголошували рішення (Пв 16:18; 17:8—13). У християнському зборі І ст. також були чоловіки, які його представляли; вони призначалися на відповідальні становища святим духом (Дії 20:28). Коли старійшини у давньому Ізраїлі виносили смертний вирок, у його виконанні могла брати участь вся громада (Лв 24:14; Чс 15:32—36; Пв 21:18—21).

Зібрання всього народу. В Ізраїлі весь народ збирався на релігійні свята, урочисті зібрання (2Хр 34:29, 30; Йл 2:15) або з приводу подій, які мали велике значення для народу; іноді людей на зібрання скликали гінці (1См 10:17—19; 2Хр 30:6, 13). Кожна субота була днем «повного відпочинку, святими зборами» (Лв 23:3), в цей день народ навчався з Божого Слова. Згодом щосуботи писання Мойсея читали вголос у синагогах (Дії 15:21). Також народ збирався, щоб відзначати новомісяччя (Чс 28:11—15), День сурмлення (Чс 29:1—6), День примирення (Лв 16), Пасху (на згадку про визволення Ізраїля з Єгипту, Вх 12:14), а в пізніший період історії — свято Пурим (на згадку про порятунок євреїв від повного знищення в часи Перської імперії, Ес 9:20—24) і Свято присвячення (на згадку про повторне присвячення храму 25 кіслева 165 р. до н. е., Ів 10:22, 23). Крім того, відзначали три щорічних «свята для Єгови»: Свято прісного хліба, Свято тижнів (згодом П’ятидесятниця) і Свято наметів (Лв 23). Щодо цих свят Бог наказав: «Нехай тричі на рік всі ваші чоловіки з’являються перед Єговою, правдивим Господом» (Вх 23:14—17). Усвідомлюючи духовну цінність цих свят, багато чоловіків брали на них всю свою сім’ю (Лк 2:41—45). Крім того, за наказом Мойсея, кожного сьомого року під час Свята наметів чоловіки, жінки, діти і чужинці мали збиратись у місці, яке вибрав Єгова, щоб «вони слухали і дізнавались про... Бога Єгову, боялись його і старанно виконували всі слова цього Закону» (Пв 31:10—12). Отже, ізраїльтяни часто збирались разом, щоб поглиблювати свої знання зі Слова Єгови і більше дізнаватися про його наміри. (Див. СВЯТО.)

Після закінчення будівництва храму Соломон зібрав увесь народ в Єрусалим на присвячення цієї величної споруди для поклоніння. Це велике зібрання тривало багато днів. Повертаючись додому, люди «тішились і раділи у своєму серці, що Єгова виявив великодушність Давидові, Соломону і своєму народу Ізраїлю» (2Хр 5:1—7:10).

Великі зібрання, що відбувались у Єрусалимському храмі з нагоди щорічних свят, приносили радість і збагачували духовно. Наприклад, можна згадати святкування Пасхи за днів Єзекії, коли «була в Єрусалимі велика радість» (2Хр 30:26). Зібрання в Єрусалимі за днів Неемії також принесло «велику радість» (Не 8:17). На цьому зібранні Ездра читав з книги Закону Мойсея перед «всіма, хто міг зрозуміти почуте», і весь народ уважно слухав (Не 8:2, 3). Завдяки тому що Ездра та інші левіти навчали народ, усі раділи, «бо розуміли слова, які їм пояснювали» (Не 8:12). Потім люди відзначили Свято наметів, і на восьмий день, «як і належало, відбулося урочисте зібрання» (Не 8:18; Лв 23:33—36).

Синагоги — місця для зібрань. Синагоги, або місця, де євреї збирались для поклоніння, були засновані в період вавилонського полону чи невдовзі після нього. Зрештою вони з’явилися в різних місцевостях, велике місто могло мати навіть кілька синагог. Синагоги передусім були школами, де читали і пояснювали Писання. Там також молилися і віддавали хвалу Богові. Ісус Христос та його учні мали звичай ходити в синагоги, щоб навчати і підбадьорювати інших (Мт 4:23; Лк 4:16; Дії 13:14, 15; 17:1, 2; 18:4). Оскільки в синагогах регулярно читали Писання, Яків міг сказати керівному органу християн у Єрусалимі: «З давніх часів по всіх містах є люди, які проповідують Мойсея, адже щосуботи його писання читаються уголос по синагогах» (Дії 15:21). На християнських зібраннях багато що робилося за зразком поклоніння в синагогах, наприклад християни читали і пояснювали Писання, підбадьорювали одне одного, молилися і вихваляли Бога (1Кр 14:26—33, 40; Кл 4:16). (Див. СИНАГОГА.)

Християнські зібрання. Часто біля Ісуса Христа збиралися натовпи людей, щоб навчитися чогось корисного; так було, коли він виголошував Нагірну проповідь (Мт 5:1—7:29). Такі зібрання не завжди були спеціально організованими й іноді тривали досить довго. І, щоб нагодувати людей, які зійшлися, Ісус виконував чуда — робив так, що невеликої кількості їжі, яку вони мали з собою, вистачало на всіх (Мт 14:14—21; 15:29—38). Нерідко Ісус збирав своїх учнів, пояснював їм духовні істини і давав настанови. Його послідовники і після його смерті збиралися разом, як-от у день П’ятидесятниці 33 р. н. е., коли на них було злито святий дух (Дії 2:1—4).

Перші християни мали звичай збиратися, переважно невеликими групами. Однак іноді на їхні зібрання приходило «багато людей» (Дії 11:26). Яків, Ісусів брат по матері, порадив духовним ізраїльтянам не робити різниці між багатими і бідними на зібраннях (грец. сінаґоґе́) збору (Як 2:1—9).

Важливість зібрань. Те, наскільки важливо бути присутнім на всіх зібраннях, які Єгова дав для духовного зміцнення, видно на прикладі щорічного святкування Пасхи. Якщо чоловік був чистим і не був далеко в дорозі, але не відзначив Пасхи, він підлягав смерті (Чс 9:9—14). Цар Єзекія, скликаючи мешканців Юди та Ізраїля до Єрусалима на святкування Пасхи, звернувся до них з такими словами: «Ізраїльтяни, поверніться до Єгови... Не будьте такими впертими, як ваші прабатьки. Підкоріться Єгові, прийдіть до його святині, яку він освятив навіки, та служіть вашому Богу Єгові, щоб він відвернув від вас свій палючий гнів... Ваш Бог Єгова співчутливий та милосердний. Він не відверне від вас свого лиця, якщо ви повернетесь до нього» (2Хр 30:6—9). Не прийшовши на свято без вагомої причини, людина показувала, що відвернулась від Бога. Хоча християни не святкують таких свят, як Пасха, Павло заклика́в їх не пропускати зібрань Божого народу. Він сказав: «Зважаймо одне на одного, щоб спонукувати до любові й добрих діл, і не переставаймо збиратися разом, як у декого ввійшло у звичку, а підбадьорюймо одне одного, і робімо так дедалі більше, оскільки бачимо наближення цього дня» (Єв 10:24, 25). (Див. ЗБІР, ГРОМАДА; СВЯТІ ЗБОРИ.)