Викуп
Плата, за яку когось викупляють або звільняють від певного обов’язку чи небажаних обставин. У Біблії слово «викуп» передає думку про плату, яка покриває щось (наприклад, відшкодовує завдані збитки або задовольняє вимоги справедливості), а також про звільнення за певну плату. Найціннішим викупом є пролита кров Ісуса Христа, яка уможливила визволення Адамових нащадків від гріха і смерті.
Єврейські та грецькі слова, перекладені як «викуп» і «викупляти», мають дещо спільне. Вони несуть думку про плату, про щось цінне, що передають для здійснення викупу. У кожному з них простежується ідея рівноцінності, обміну чи заміни: одна річ дається замість іншої, щоб задовольнити вимоги справедливості й виправити ситуацію. (Див. ПРИМИРЕННЯ.)
Плата, що покриває. Єврейський іменник ко́фер походить від дієслова кафа́р, основне значення якого — «покривати». Скажімо, це дієслово вжито в Буття 6:14, де говориться, що Ной покрив смолою ковчег. Однак у переважній більшості випадків кафа́р стосується задоволення вимог справедливості шляхом покриття (прощення; очищення від) гріхів (Пс 78:38, прим.; 79:8, 9, прим.). Іменник ко́фер у свою чергу передає думку про річ, яка дається для досягнення цього, тобто про викупну плату. Річ, яка щось покриває, повністю відповідає тому, що́ вона покриває,— чи то за формою (як-от «кришка [каппо́рет]» ковчега угоди; Вх 25:17—22), чи за вартістю (як-от плата, що покриває завдану шкоду).
Єгова подбав про те, щоб ізраїльтяни могли примирятися з ним, не порушуючи норм справедливості. Для цього в Закон-угоді він передбачив принесення жертв. Мова йде про різноманітні жертви й приношення, які покривали гріхи священиків, левітів (Вх 29:33—37; Лв 16:6, 11), окремих ізраїльтян і цілого народу (Лв 1:4; 4:20, 26, 31, 35), а також очищали жертовник і святий намет від гріхів ізраїльтян (Лв 16:16—20). По суті, життя тварини приносилось у жертву замість життя грішника, і її кров, яка використовувалась на жертовнику, забезпечувала примирення з Богом — у тій мірі, в якій це було можливо (Лв 17:11; пор. Єв 9:13, 14; 10:1—4). «День примирення [йом гаккіппурı́м]» можна було б також назвати «днем викупів» (Лв 23:26—28). Ізраїльтяни обов’язково мали приносити всі ці жертви, щоб праведний Бог і далі схвалював їх і їхнє поклоніння.
Суть викупу добре проілюстровано в законі про битливого бика. Якщо власник бика знав, що той битливий, однак не пильнував його і бик убив людину, то власника потрібно було покарати смертю; його життя ставало платою за життя померлого. Але оскільки він не бажав людині смерті і не скоїв убивства особисто, за певних обставин судді могли не призначати винуватцеві смертної кари, а зобов’язати його сплатити «викуп [ко́фер]». Сплачена сума вважалася викупом за його життя і відшкодуванням за життя померлого (Вх 21:28—32; пор. Пв 19:21). А от у разі навмисного вбивства жоден викуп не приймався; вбивця мав заплатити за смерть людини власним життям (Чс 35:31—33). Під час перепису населення рахувалася кількість усіх людей, і кожен чоловік віком від 20 років — чи то бідний, чи багатий — мав сплатити Єгові за своє життя викуп (ко́фер) у розмірі півшекеля (1,10 дол.) (Вх 30:11—16).
Будь-яка несправедливість викликає невдоволення — як у Бога, так і в людей,— тому викуп був потрібний, зокрема, для того, щоб відвернути або вгамувати чийсь гнів. (Пор. Єр 18:23; також Бт 32:20, де кафа́р перекладено як «задобрю».) А втім, Біблія каже, що чоловік, розлючений на того, хто мав статеві стосунки з його дружиною, не прийме жодного «викупу [ко́фер]» (Пр 6:35, прим.). Те саме слово вживається, коли йдеться про людину, яка мала здійснити правосуддя, а натомість взяла «хабара [ко́фер]» і закрила очі на чиюсь провину (1См 12:3; Ам 5:12).
Визволення завдяки викупу. Єврейське дієслово пада́ означає «викупляти», а споріднений іменник підйо́н — «викуп», або «викупна ціна» (Вх 21:30). Судячи з усього, ці слова передають думку про звільнення, можливе завдяки викупу, тимчасом як слово кафа́р наголошує на тому, що є цим викупом, а також на його властивостях і здатності врівноважити терези справедливості. Викупити, або визволити (пада́), можна від рабства (Лв 19:20; Пв 7:8) чи інших важких і гнітючих обставин (2См 4:9; Йв 6:23; Пс 55:18), а також від смерті й могили (Йв 33:28; Пс 49:15). У Біблії неодноразово говориться, що Єгова викупив ізраїльський народ з Єгипту, аби той став його «власністю» (Пв 9:26; Пс 78:42), а через сотні років він визволив ізраїльтян з ассирійської та вавилонської неволі (Іс 35:10; 51:11; Єр 31:11, 12; Зх 10:8—10). У тих ситуаціях теж мала місце сплата викупу, або обмін. Коли Єгова визволяв свій народ з Єгипту, то, очевидно, змусив єгиптян заплатити викуп. Ізраїль був Божим «первістком», і Єгова попередив фараона, що вперта відмова відпустити ізраїльтян буде коштувати йому життя його власного первістка, первістків усіх інших єгиптян і всієї худоби (Вх 4:21—23; 11:4—8). За те, що Кір завоював Вавилон і визволив юдеїв з полону, Єгова «дав Єгипет як викуп [форма слова ко́фер] за [свій народ], віддав... Ефіопію та Севу» замість нього. Згодом Перська імперія захопила ці землі, і так Єгова «відда[в] народи» за життя ізраїльтян (Іс 43:1—4). Такі випадки обміну узгоджуються з натхненими словами: «Неправедний стає викупом [ко́фер] за праведного, а зрадник — за справедливого» (Пр 21:18).
Думку про викуп передає також єврейське ґаа́л. Вперше це слово використовується в Буття 48:16, де воно перекладене як «визволяв». Основне значення цього слова — «вимагати повернення; повертати; викупляти» (Єр 32:7, 8). В Осії 13:14 ґаа́л вживається паралельно зі словом пада́, з чого видно, що вони схожі за значенням. Там сказано: «Я викуплю [форма слова пада́] свій народ від влади могили, відберу [форма слова ґаа́л] його в смерті». (Пор. Пс 69:18.) Слово ґаа́л наголошує на праві викупити щось або вимагати повернення чогось. Це право могло належати тому, хто продав себе чи своє майно, або ж близькому родичу людини, яку слід було викупити або чиє майно потрібно було повернути. Близький родич (євр. ґое́л) ставав «викупником» (Рт 2:20; 3:9, 13), а у випадку вбивства — «месником за кров» (Чс 35:12). Право стати викупником (ґое́л), очевидно, надавалося в такому порядку: 1) брат; 2) дядько; 3) син дядька; 4) інший кровний родич (Лв 25:48, 49; пор. порядок у Чс 27:5—11).
Згідно з Законом, якщо бідність змусила ізраїльтянина продати свої спадкові землі чи будинок у місті або навіть продати самого себе в рабство, то «його близький родич» (ґое́л) мав право «викупити [ґаа́л]» те, що той продав; це могла зробити і сама людина, якщо в неї з’являлися кошти (Лв 25:23—27, 29—34, 47—49). Приклад того, як ґое́л послуговувався своїм правом, можна знайти в книзі Рут. Коли Рут розповіла своїй свекрусі Ноомі про те, що підбирала колоски на полі Боаза, Ноомі сказала: «Цей чоловік — наш родич. Він один з наших викупників» (Рт 2:20). Боаз погодився стати їхнім викупником і уклав угоду перед суддями та свідками, але зробив це лише після того, як ближчий родич відмовився від цього права (Рт 3:9, 12, 13; 4:1—17).
Якщо людина віддала Богові будинок чи поле як приношення, пов’язане з обітницею, а потім захотіла викупити його, вона мала сплатити суму, в яку оцінили її власність, і додати ще п’яту частину від цієї суми (Лв 27:14—19). Але щодо чогось або когось присвяченого для знищення жодного викупу не передбачалося (Лв 27:28, прим.; 27:29; див. ПРИСВЯЧЕНЕ).
Людина, яка скоїла навмисне вбивство, не мала права шукати притулку в одному з міст-сховищ. Натомість судді після розгляду справи видавали її в руки «месника [ґое́л] за кров» (близького родича жертви), який мав покарати її смертю. Оскільки за вбивцю не можна було заплатити «викуп [ко́фер]» і близький родич не міг повернути життя померлого, то він цілком справедливо забирав життя вбивці (Чс 35:9—32; Пв 19:1—13; див. МЕСНИК ЗА КРОВ).
Викуп — не завжди щось матеріальне. Як уже згадувалось, Єгова визволив (ґаа́л), або викупив (пада́), Ізраїль з Єгипту (Вх 6:6; Іс 51:10, 11). Згодом, через те що ізраїльтяни «продавали себе, щоб робити зло» (2Цр 17:16, 17, прим.), він не раз «відда[вав] їх [букв. «продавав»] ворогам» (Сд 2:14; 3:8; 10:7; Пв 32:30; 1См 12:9). Якщо вони каялися, Єгова викупляв їх, тобто визволяв від лиха або неволі (Пс 107:2, 3; Іс 35:9, 10; Мих 4:10). Так Бог виступав у ролі Викупника (Ґое́л), який мав з ними «родинні» стосунки, адже цей народ був його символічною дружиною (Іс 43:1, 14; 48:20; 49:26; 50:1, 2; 54:5—7). Коли Єгова «продавав» ізраїльтян, то не отримував від язичницьких народів жодної матеріальної компенсації. Платою для нього було встановлення справедливості і виконання його волі, яка полягала в тому, щоб виправити свій народ і покарати його за непослух і зневагу. (Пор. Іс 48:17, 18.)
Подібно Бог не завжди платив за те, щоб викупити свій народ. Наприклад, коли Єгова визволяв ізраїльтян з вавилонської неволі, Кір дарував їм свободу добровільно і при житті не отримав за це жодної матеріальної винагороди. Звільняючи Ізраїль від народів, які жорстоко з ним поводилися, Єгова вимагав плати від самих гнобителів — вони платили своїм життям. (Пор. Пс 106:10, 11; Іс 41:11—14; 49:26.) Мешканці царства Юди були «продані» вавилонянам «без плати» — Єгова не отримав ніякої компенсації за те, що віддав їх ворогам. Так само «без грошей» юдеї були викуплені: вони не заплатили за своє визволення ані вавилонянам, ані Єгові. Єгова не був зобов’язаний давати завойовникам якусь компенсацію, щоб відновити справедливість. Натомість він здійснив викуп «своєю святою силою» (Іс 52:3—10; Пс 77:14, 15).
Отже, виконуючи роль Викупника (Ґое́л), Єгова мстився за зло, завдане його служителям. Завдяки цьому він очищав своє ім’я від обвинувачень тих, хто, дивлячись на біди Ізраїля, зневажав Його (Пс 78:35; Іс 59:15—20; 63:3—6, 9). Як Родич і Викупник цілого ізраїльського народу і кожного його члена зокрема, Єгова вів «справу» ізраїльтян, аби відновити справедливість (Пс 119:153, 154; Єр 50:33, 34; Пл 3:58—60; пор. Пр 23:10, 11).
Йов жив до утворення ізраїльського народу і за межами ізраїльського краю. Все ж, вражений хворобою, він сказав: «Я добре знаю, що викупник мій живий, він прийде потім і встане над землею» (Йв 19:25; пор. Пс 69:18; 103:4). Ізраїльський цар мав наслідувати приклад Бога і бути викупником для нужденних і вбогих (Пс 72:1, 2, 13, 14).
Роль Христа Ісуса як Викупника. Вищеподана інформація допомагає зрозуміти, в чому полягала суть викупу, сплаченого за людство через Божого Сина, Христа Ісуса. Потреба у викупі з’явилася внаслідок бунту в Едемі. Адам свідомо вчинив зло, заради того щоб задовольнити своє егоїстичне прагнення і залишитися з дружиною, яка переступила закон і стала грішницею. У результаті вони обоє стягнули на себе Божий осуд. Таким чином Адам продав і себе, і своїх нащадків у рабство гріха та смерті, адже саме вона була платою, якої вимагала Божа справедливість (Рм 5:12—19; пор. Рм 7:14—25). Адам втратив досконалість, яку мав напочатку, і позбавив усіх своїх нащадків цієї дорогоцінної спадщини.
У Законі, який був «тінню прийдешніх благ», містився наказ приносити в жертву тварин для покриття гріхів. Однак це покриття було лише символічним, умовним, адже тварини нижчі за людей; як зазначив апостол Павло, «гріхи неможливо [по-справжньому] усунути кров’ю биків і козлів» (Єв 10:1—4). Для жертвоприношень слід було використовувати тільки безвадних тварин (Лв 22:21). Те саме можна сказати про справжній викуп: усунути гріх могла тільки досконала людина, людина без жодної вади,— така ж, як досконалий Адам. Лише за цієї умови вона могла сплатити викуп за Адамових нащадків і звільнити їх від недосконалості, від непосильного боргу і від рабства, в яке їх продав їхній прабатько. (Пор. Рм 7:14; Пс 51:5.) Це був єдиний спосіб задовольнити вимоги Божої досконалої справедливості, що відображені в принципі рівноцінності — «життя за життя» (Вх 21:23—25; Пв 19:21).
Божа справедливість непорушна, тому жодна недосконала людина не могла викупити людство (Пс 49:6—9). Однак це ще більше звеличує любов і милосердя Єгови, адже він виконав власні вимоги дуже дорогою ціною. Щоб заплатити викуп, він пожертвував життям власного Сина (Рм 5:6—8). Божий Син повинен був стати людиною, подібною до досконалого Адама. Для цього Бог переніс життя свого Сина з неба в утробу єврейської незайманої дівчини, Марії (Лк 1:26—37; Ів 1:14). Оскільки батьком Ісуса не був нащадок грішника Адама, а Марію «огорн[ув]» Божий святий дух (і, очевидно, перебував на ній від моменту зачаття аж до Ісусового народження), Ісус не успадкував ані гріха, ані недосконалості; він був «бездоганним та незаплямованим ягням», чия кров змогла стати прийнятною жертвою (Лк 1:35; Ів 1:29; 1Пт 1:18, 19). Впродовж усього життя він не вчинив жодного гріха, завдяки чому був повністю придатним для виконання своєї місії (Єв 4:15; 7:26; 1Пт 2:22). Ісуса по праву можна вважати кровним родичем людей, бо він і сам був людиною «з крові і плоті». Крім того, він зберіг досконалість попри всі випробування, тому його життя було настільки цінним, що змогло стати викупом для звільнення людства (Єв 2:14, 15).
Грецькі Писання чітко показують, що звільнити людей від гріха і смерті можна було лише за певну плату. Про християн сказано, що вони «куплені за високу ціну» (1Кр 6:20; 7:23) і мають «власника, який купив їх» (2Пт 2:1), а Ісуса зображено як заколене Ягня, і говориться, що він «кров’ю своєю купив для Бога людей з усіх племен, мов, народів і націй» (Об 5:9). У цих віршах вживається дієслово аґора́зо, яке означає «купити на ринку [аґора́]». Споріднене слово ексаґора́зо (озн. «визволити, заплативши викуп») апостол Павло вжив, коли пояснював, що Христос, померши на стовпі, «викупив і визволив тих, хто перебував під законом» (Гл 4:5; 3:13). Однак найчастіше і найповніше ідея викупу та визволення передається грецьким словом лı́трон і спорідненими з ним словами.
Грецькі письменники зазвичай вживали слово лı́трон (від дієслова лı́о, що озн. «розв’язувати; звільняти») стосовно плати за звільнення з неволі, рабства чи військового полону. (Пор. Єв 11:35.) У Біблії воно вживається двічі, коли говориться про те, що Христос мав «віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мт 20:28; Мр 10:45). Споріднене з ним слово антı́літрон використане в 1 Тимофія 2:6. Лексикограф Дж. Паркхерст у своїй праці подає такі варіанти його значення: «викуп, плата за звільнення чи радше відповідний викуп». Він цитує теолога А. Іперіуса: «Це слово влучно передає думку про плату, за яку полонених звільняють від ворогів, а також про різновид обміну, при якому за життя однієї людини дають життя іншої». Паркхерст робить такий підсумок: «Тому Арістотель вживає дієслово [антілітро́о], говорячи про викуплення життя ціною життя» (Parkhurst J. A Greek and English Lexicon to the New Testament. London, 1845. P. 47). У Біблії сказано, що Христос «віддав себе як відповідний викуп за всіх» (1Тм 2:5, 6). Зі словом лı́трон споріднені також слова літро́омай («звільнити, заплативши викуп»; Тит 2:14; 1Пт 1:18, 19), і аполı́тросіс («визволення на основі викупу»; Еф 1:7, 14; Кл 1:14). Як видно, ці слова вживаються подібно до єврейських, які розглядалися вище. Вони стосуються не звичайної купівлі чи звільнення, а викупу, визволення шляхом сплати відповідної ціни.
Можливість отримати користь від викупної жертви Христа відкрита для всіх, але не всі її використовують. На тих, хто відкидає викуп, «перебуває гнів Божий», і те саме стосується тих, хто спершу повірив у нього, а потім знехтував ним (Ів 3:36; Єв 10:26—29; пор. Рм 5:9, 10). Вони не отримують визволення від гріха і смерті, які царюють над ними (Рм 5:21). Згідно з Законом, за людину, яка вчинила умисне вбивство, не можна було дати викуп. Адам прийняв свідоме рішення, яким прирік усіх людей на смерть, тому його можна назвати вбивцею (Рм 5:12). Відповідно, життя Ісуса, принесене в жертву, з Божого погляду не може бути викупом за грішника Адама.
Бог з радістю застосовує викуп, щоб визволити Адамових нащадків, які прагнуть визволення. Павло написав: «Як через непослух одного чоловіка багато людей стало грішниками, так і через слухняність одного чоловіка багато людей стане праведними» (Рм 5:18, 19). У той час, коли Адам згрішив і отримав смертний вирок, весь людський рід, всі його нащадки були ще не народжені і тому, по суті, померли разом з ним. (Пор. Єв 7:4—10.) Єдиним, хто міг сплатити викупну ціну за Адамових ненароджених нащадків, був досконалий чоловік Ісус, «останній Адам» (1Кр 15:45). Заради виконання волі Єгови він добровільно погодився померти невинною смертю і віддати в жертву своє досконале людське життя (Єв 10:5). Ісус використає владу, якою Єгова наділив його на підставі викупу, і дасть життя всім, хто приймає цей дар (1Кр 15:45; пор. Рм 5:15—17).
Отже, Ісус справді став «відповідним викупом», але не за одного грішника, Адама, а за всіх його нащадків. Ісус викупив їх, щоб вони стали його родиною, і для цього він у небі віддав Богові абсолютної справедливості повну ціну своєї викупної жертви (Єв 9:24). Завдяки цьому він отримав Наречену — небесний збір, що складається з його учнів. (Пор. Еф 5:23—27; Об 1:5, 6; 5:9, 10; 14:3, 4.) Месіанські пророцтва також показують, що, як «Вічний батько», він матиме «потомство» (Іс 53:10—12; 9:6, 7). А це означає, що викуп поширюється не лише на його «Наречену». Крім членів цього небесного збору, «куплених з-поміж людей як перші плоди», інші особи теж отримають користь від викупної жертви: їхні гріхи та недосконалість будуть усунуті і вони житимуть вічно (Об 14:4; 1Ів 2:1, 2). Члени небесного збору разом з Христом служитимуть священиками та «царюватимуть над землею», тому логічно зробити висновок, що всі інші люди, на яких поширюється викуп, будуть земними підданими Христового Царства; як діти «Вічного батька», вони отримають вічне життя (Об 5:10; 20:6; 21:2—4, 9, 10; 22:17; пор. Пс 103:2—5). В усьому, що пов’язано з викупом, видно мудрість і праведність Єгови. Він досконало зрівноважує шальки справедливості і водночас виявляє незаслужену доброту та прощає гріхи (Рм 3:21—26).