РОЗЛОГОЮ долиною Нілу поважно йде караван. Купці ведуть своїх верблюдів уздовж ріки до наступного єгипетського міста, зрідка сполохуючи чаплю чи ібіса, що ходить по мілководді. Густе тепле повітря наповнене запахом квітів лотоса та інших водяних рослин. Разом з караваном ступає зажурений Йосип. Думками він за сотні кілометрів — у рідному домі, що в просторій гористій місцевості Хеврон. Тепер Йосип опинився в незнаному досі світі.

Безтурботні мавпочки з галасом перестрибують з фінікових пальм на фігові дерева. Для Йосипа мова людей, які зустрічаються дорогою, мало чим відрізняється від криків цих тваринок. Він, мабуть, намагається вловити хоч якісь слова чи фрази і запам’ятати їх. Йосип думає, що вже ніколи не побачить батьківської домівки.

Хлопцеві всього 17 чи 18 років, а він уже стикнувся з труднощами, які пригнітили б навіть зрілого чоловіка. Рідні брати Йосипа, охоплені заздрістю через те, що він був батьковим улюбленцем, ледь не вбили його. Зрештою вони продали його купцям (Буття 37:2, 5, 18—28). І ось після довгої подорожі, яка тривала не один тиждень, караван наближається до великого міста. Купці веселішають від однієї думки, що вже скоро вигідно продадуть Йосипа і свій цінний крам. Завдяки чому цей юнак не дозволив розпачу заполонити його серце й не занепав духом? І як нам сьогодні не допустити, щоб труднощі та розчарування не зруйнували нашої віри? Приклад Йосипа допоможе нам у цьому.

«Ізмаї́лівці привезли Йосипа в Єгипет, де його купив єгиптянин Потіфа́р — придворний фараона, начальник охоронців» (Буття 39:1). Уявіть, якого приниження зазнав цей молодий чоловік, коли його вдруге продали. Він — просто чиясь власність! Йосип ішов за своїм новим господарем, придворним фараона, який вів його метушливими, переповненими торговцями вулицями до нового дому.

Цей дім був повною протилежністю тому, що Йосип звик називати домом. Хлопець виростав у родині кочівників, які жили в наметах і доглядали отари овець. А в Єгипті такі заможні чоловіки, як Потіфар, жили у просторих яскраво розмальованих будинках. За словами археологів, стародавні єгиптяни мали огороджені сади, де буяла соковита зелень і височіли тінисті дерева, а також затишні ставки, порослі папірусом, лотосом та іншими водяними рослинами. Деякі будинки стояли в глибині саду, мали просторі тераси для відпочинку, високі вікна, крізь які потрапляло свіже повітря, і багато кімнат, у тому числі велику їдальню та приміщення для слуг.

Чи Йосип захопився цією розкішшю? Навряд. Він, мабуть, почувався дуже самотнім. Усе єгипетське було для нього чужим: мова,  одяг, зовнішність і особливо релігія. Єгиптяни поклонялися численним божкам, займались магією та виконували огидні обряди, пов’язані з похованням і потойбічним життям. Все ж Йосип не піддавався гнітючому почуттю самотності. Чому? Бо, як каже Біблія, «Єгова підтримував Йосипа» (Буття 39:2). Він, без сумніву, виливав своє серце перед Богом. Біблія містить запевнення у тому, що «Єгова близький до всіх, хто кличе його» (Псалом 145:18). Що ще допомагало цьому молодому чоловікові розвивати тісні стосунки з Богом?

Йосип не допустив, щоб його огорнув розпач, натомість вирішив якнайліпше виконувати доручену роботу. За це Єгова рясно благословив юнака, і невдовзі він здобув прихильність нового господаря. Потіфар розумів: Йосипа благословляв Єгова, Бог його народу, і саме завдяки цьому зростав його маєток. Згодом Потіфар почав настільки цінувати свого здібного слугу, що довірив йому ввесь дім (Буття 39:3—6).

Йосип подав гарний приклад для хлопців і дівчат, які служать Богу в наш час. Скажімо, у школі вони можуть потрапляти в ситуації, в яких почуваються наче в чужому, незнаному світі, просякнутому окультизмом, жорстокістю і безнадією. Якщо ти стикаєшся з подібними труднощами, пам’ятай: Єгова не змінився (Якова 1:17). Він, як і раніше, підтримує і благословляє відданих служителів, котрі з усіх сил намагаються догоджати йому. Не сумнівайся, Бог щедро поблагословить і тебе.

Пройшло трохи часу, і Йосип став дорослим чоловіком, до того ж «струнким і вродливим». Ці слова натякають на небезпеку, що нависла над ним, адже фізична привабливість часто є причиною небажаної і недоречної уваги.

Для Йосипа відданість була дуже цінною, але цього не скажеш про дружину Потіфара. У Святому Письмі сказано: «На Йосипа почала задивлятися дружина його пана, і вона стала говорити: “Лягай зі мною”» (Буття 39:7). Чи такі безсоромні пропозиції цієї жінки-язичниці звучали для Йосипа спокусливо? Біблія не дає жодних підстав вважати, що молодий Йосип не мав потягу до протилежної статі і що ця випещена дружина заможного й впливового чоловіка була непривабливою. Може, Йосип сподівався, що його господар ні про що не дізнається? А може,  розмірковував про вигоду, яку матиме від цих стосунків?

Невідомо, які думки роїлися в голові Йосипа. Але чітко видно, що́ було в нього на серці. Він сказав Потіфаровій дружині: «Мій пан довірив мені все у своєму домі і доручив дбати про все, що йому належить. У цьому домі немає більшого від мене, і єдине, що мені непідвладне,— це ти, бо ти його дружина. Як же я можу зробити таке велике зло і згрішити проти Бога?!» (Буття 39:8, 9). Уявіть, як він рішуче промовляв ті слова. Йому була неприємною сама думка про огидний вчинок, до якого підштовхувала ця жінка. Чому?

Як сказав Йосип, його пан довіряв йому. Він мав владу над усім, що належало Потіфару. Невже він міг повестися підло і знехтувати довірою Потіфара? Для Йосипа це було немислимим! Але існувала ще одна, вагоміша причина, яка стримувала його від цього ганебного вчинку: він не хотів грішити проти Бога Єгови. Батьки Йосипа розповідали йому про те, як Бог ставиться до шлюбу і подружньої вірності. Єгова, заснувавши перший шлюб, чітко сказав, що чоловік «приліпиться до своєї дружини, і вони стануть одним тілом» (Буття 2:24). Кожен, хто хотів порушити сімейні узи, ризикував стягнути на себе гнів Бога. Наприклад, ті, хто мало не збезчестив дружину Авраама, яка була прабабусею Йосипа, і дружину Ісака, Йосипову бабусю, ледь не накликали на себе біди (Буття 20:1—3; 26:7—11). Йосип добре засвоїв навчання батьків і твердо постановив триматися його у своєму житті.

Дружину Потіфара обурила Йосипова відповідь. Як цей нікчемний раб посмів відмовити їй, назвавши її пропозицію «великим злом»? Усе ж вона не здавалась. Йосип зачепив пиху та гордість цієї жінки, через що вона вирішила будь-якою ціною добитися свого. Вона проявила дух, притаманний Сатані, який намагався спокусити Ісуса. Зазнавши невдачі, Сатана і не думав відступати, натомість просто «став чекати іншої зручної нагоди» (Луки 4:13). Той, хто хоче бути відданим Богу, мусить виявляти рішучість і непохитність. Саме це й робив Йосип. Потіфарова дружина підмовляла Йосипа «день у день». Але він, як каже біблійна оповідь, «ніколи не погоджувався» (Буття 39:10). Незважаючи на це, спокусниця була настирливою.

Одного дня Йосип зайшов у дім, щоб виконати свою роботу. У будинку не було нікого зі слуг, тож підступна жінка скористалась моментом. Схопивши Йосипа за одяг, вона ще раз спробувала звабити його: «Лягай зі мною!». Він зреагував миттєво. Йосип спробував вирватися, та вона міцно тримала його за одяг. Тому, щоб утекти, він мусив залишити його (Буття 39:11, 12).

Свого часу апостол Павло під натхненням Бога написав: «Утікайте від статевої розпусти» (1 Коринфян 6:18). Йосип подав у цьому чудовий приклад для усіх правдивих християн. Можливо, нам інколи доводиться перебувати в оточенні людей, які нехтують моральними нормами Бога. Ніколи не піддаваймось їхньому згубному впливові. Тікаймо, чого б це нам не коштувало.

У випадку Йосипа ціна була високою. Потіфарова дружина зажадала помсти. Вона зчинила сильний галас, на який у дім збіглися слуги. Жінка кричала, що Йосип хотів зґвалтувати її, але коли вона покликала на допомогу, злякався і втік. Вона тримала Йосипів одяг, який був її «доказом», аж до приходу Потіфара, і тоді повторила йому ту саму брехню, натякнувши, що це він у всьому винен, бо привів у дім того чужинця. Почувши слова дружини, Потіфар «спалахнув гнівом» і кинув Йосипа до в’язниці (Буття 39:13—20).

Нам мало відомо про єгипетські тюрми. Археологічні розкопки руїн стародавніх в’язниць показують, що це були великі, подібні до фортеці споруди з окремими камерами, частина яких розташовувалась під землею. Пізніше Йосип назвав місце свого ув’язнення словом, яке буквально означає «яма» (Буття 40:15, примітка). Тож зрозуміло, що в’язниця  була місцем мороку і безнадії. Книга Псалмів проливає більше світла на те, яких мук зазнавав Йосип у в’язниці: «Закували йому ноги в кайдани, на його шиї були ланцюги» (Псалом 105:17, 18). Єгиптяни інколи зв’язували руки в’язнів так, щоб лікті були за спиною і торкалися один одного, іншим надягали на шию залізні нашийники. Йосип, мабуть, дуже страждав, адже не заслужив такого жорстокого поводження.

Більш того, це випробування було затяжним. З оповіді видно, що Йосип провів у в’язниці не один рік *. Він не знав, чи коли-небудь звільниться з цього жахливого місця. Минали дні, тижні й місяці. Як Йосипу вдалося не втратити надії і не впасти у розпач?

Біблія дає недвозначну відповідь: «Єгова і далі був з Йосипом [і] виявляв йому віддану любов» (Буття 39:21). Ні в’язничні мури, ні кайдани, ані темні камери не перешкодять Єгові виявляти віддану любов до своїх служителів (Римлян 8:38, 39). Йосип, без сумніву, виливав свій біль у молитві до небесного Батька, і Єгова, який є «Богом усілякої потіхи», давав йому внутрішній мир та спокій (2 Коринфян 1:3, 4; Філіппійців 4:6, 7). Як ще Єгова підтримував Йосипа? Він допоміг йому «здобути ласку в очах начальника в’язниці».

Очевидно, в’язням давали якусь роботу, і Йосип сумлінно виконував будь-яке завдання, смиренно чекаючи на Єгову. За це Єгова вкотре рясно поблагословив його. Завдяки підтримці Бога у в’язниці Йосип здобув таку ж довіру і повагу, яку мав у домі Потіфара. Зрештою «начальник доручив Йосипу наглядати над усіма в’язнями і стежити за тим, як вони виконували свою роботу. Тож начальник в’язниці нічим не турбувався, бо з Йосипом був Єгова, і все, що він робив, Єгова благословляв» (Буття 39:22, 23). Йосип чітко бачив підтримку небесного Батька, і це дуже потішало його серце.

Іноді на життєвому шляху нам траплятимуться несподівані повороти. Ми можемо стикнутися з труднощами чи навіть з кричущою несправедливістю. І тоді нам стане в пригоді приклад Йосипа, який виявляв виняткову віру. Якщо ми наближаємось до Єгови в молитві, слухняно виконуємо його накази та з усіх сил намагаємось догоджати йому, він обов’язково поблагословить нас. Попереду Йосипа очікували значно більші благословення. Про них ми довідаємося з наступної статті.