Здебільшого люди не люблять розмовляти на таку неприємну тему, як смерть. Але рано чи пізно кожен стикається з жахливою реальністю. Смерть жалить гостро і боляче.

Неможливо бути готовим до втрати батьків, подружнього партнера чи дитини. Часом смерть приходить раптово, а іноді відбирає в людини життя повільно і невмолимо. Хоч би як там було, смерть болісна та невідворотна, і розуміння цього спустошує.

Антоніо, батько якого загинув у автокатастрофі, говорить: «Це так, наче хтось опечатав твій дім і забрав ключі. Ти не можеш повернутися туди навіть на мить. У тебе залишаються тільки спогади. Така страшна реальність. Ти намагаєшся відкинути її, бо це так несправедливо; але нічого не можеш вдіяти».

Коли Дороті перенесла болісну втрату, залишившись вдовою у 47 років, у неї виникли питання, які не давали їй спокою. Вона працювала вчителем у недільній школі і навчала дітей того, що життя людини не закінчується зі смертю. Але вона не знала, що насправді стається після смерті. Дороті ходила до англіканської церкви і одного разу запитала священика: «Що стається з нами, коли ми помираємо?» Він сказав: «Цього ніхто точно не знає. Поживемо — побачимо».

Невже нам залишається тільки «пожити і побачити»? Чи можливо знайти правдиву відповідь на запитання: «Чи смерть — це кінець усього?»