А тепер уявімо іншу ситуацію. Одиноку маму з двома дітками запросила в гості сім’я з її збору. Коли діти почули про це, їхні очі засяяли. Вони з нетерпінням чекали того вечора. Проте напередодні ця пара повідомила маму, що вони не зможуть зустрітися через несподівану зміну обставин. Пізніше мама довідалась про те, що сталось насправді. Запросивши її з дітьми, ця сім’я отримала запрошення від друзів і погодилась провести вечір з ними.

Звичайно, ми, як християни, маємо дотримуватися свого слова. Ми ніколи не повинні казати «“так”», маючи на увазі “ні”» (2 Кор. 1:18). Однак, як показують ці два приклади, не всі ситуації однакові. Іноді здається, що в нас немає вибору, і ми змушені порушити свою обіцянку. Якось апостол Павло опинився саме в такій ситуації.

У 55 році н. е., коли Павло перебував в Ефесі під час третьої місіонерської подорожі, він планував дістатися через Егейське море до Коринфа і звідти вирушити до Македонії. А на зворотному шляху в Єрусалим Павло мав намір удруге відвідати коринфський збір, очевидно, щоб взяти їхній щедрий дар для єрусалимських братів (1 Кор. 16:3). Це чітко видно з 2 Коринфян 1:15, 16, де ми читаємо: «Будучи в цьому впевнений, я вже давно хотів до вас прийти, аби ви знову відчули радість. Я збирався відвідати вас по дорозі в Македонію, а повертаючись звідти, зупинитись у вас ще раз. Потім, можливо, ви б мене трохи провели до Юдеї».

Здається, в попередньому листі Павло повідомив коринфських братів про свої плани (1 Кор. 5:9). Але через деякий час після написання цього листа він почув від Хлоїних домашніх, що  у зборі існують серйозні незгоди (1 Кор. 1:10, 11). Павло вирішив змінити свій початковий план і написав листа, відомого як Перший лист до коринфян. У ньому він дав сердечні поради й настанови. Крім того, апостол згадав, що змінив свій маршрут, і повідомив, що спершу піде до Македонії, а потім до Коринфа (1 Кор. 16:5, 6) *.

Мабуть, коли коринфські брати отримали його листа, деякі «преславні апостоли» в тому зборі звинувачували його в ненадійності, в недотриманні своїх обіцянок. Захищаючи себе, Павло запитав: «Хіба такий намір можна назвати легковажністю? Хіба я намагаюсь здійснити свої плани, керуючись бажаннями грішної плоті, коли говорю “так, звичайно”, а потім “ні, ніколи”?» (2 Кор. 1:17; 11:5).

Можливо, вас цікавить, чи за таких обставин апостол вважав свій намір легковажним. Звісно, що ні. Слово, перекладене як «легковажність», вказує на ненадійність, і його можна вжити для опису людини, яка порушує свої обіцянки. Риторичне запитання Павла: «Хіба я намагаюсь здійснити свої плани, керуючись бажаннями грішної плоті?» — мало допомогти коринфським братам зрозуміти, що його рішення змінити свої плани не свідчило про його ненадійність.

Павло рішуче спростував це звинувачення, написавши: «Бо так само як можна покладатися на Бога, можете довіряти в цьому і нам, адже ми не кажемо вам “так”, маючи на увазі “ні”» (2 Кор. 1:18). Поза всяким сумнівом, Павло змінив свої плани заради добра братів і сестер у Коринфі. З 2 Коринфян 1:23 ми довідуємось, що апостол змінив своє початкове рішення прийти в Коринф «тільки тому, що не хотів зробити [їм] гірше». Він дав їм нагоду виправитись, перш ніж прийти до них. Павлові очікування здійснилися. Перебуваючи в Македонії, він почув від Тита, що його лист спонукав коринфських братів зажуритися та розкаятись, і це його дуже потішило (2 Кор. 6:11; 7:5—7).

Звинувачення в ненадійності могло бути натяком на те, що, оскільки Павло не дотримувався свого слова в щоденному житті, то йому не можна довіряти в праці проповідування. Однак Павло нагадав коринфянам, що він проповідував їм про Ісуса Христа. «Син Божий, Христос Ісус, про якого ми, тобто я, Силуан і Тимофій, проповідували вам, не був “так” і при цьому “ні”. В його випадку “так” було “так”» (2 Кор. 1:19). Чи Павлів взірець, Ісус Христос, був ненадійним? Ні. Впродовж усього свого життя і служіння Ісус завжди говорив правду (Ів. 14:6; 18:37). Якщо звістка, яку проповідував Ісус, була цілком правдива й надійна, і Павло проповідував ту саму звістку, то вона теж була надійною.

Звичайно, Єгова є «Богом правди» (Пс. 31:6). Це видно з наступних слів Павла: «Хоч би скільки було Божих обітниць, саме завдяки йому [Христу] вони стали “так”». На землі Ісус виявляв бездоганну відданість і так довів, що всі обіцянки Єгови надійні. Павло веде далі: «Тому й “амінь” ми говоримо на славу Богові власне через нього [Ісуса]» (2 Кор. 1:20). Ісус є гарантією, або «амінь», того, що кожна обіцянка Бога Єгови виконається.

Подібно як Єгова та Ісус завжди говорять правду, Павло теж завжди говорив те, що мав на увазі (2 Кор. 1:19). Він не був ненадійною людиною, яка давала обіцянки, «керуючись бажаннями грішної плоті» (2 Кор. 1:17). Натомість  Павло «ходив згідно з духом» (Гал. 5:16). У стосунках з іншими він з усього серця намагався робити їм добро. Його «так» означало «так».

У наш час люди, які не живуть за біблійними принципами, зазвичай дають обіцянки, а потім, якщо виникають найменші труднощі або з’являється якась заманливіша пропозиція, не дотримуються їх. У ділових справах «так» не завжди означає «так», навіть коли угоди укладені письмово. Багато хто не вважає шлюб, який є угодою між двома людьми, зобов’язанням на все життя. Стрімкий ріст кількості розлучень показує, що чимало людей ставляться до шлюбу як до випадкового союзу, який можна легко розірвати (2 Тим. 3:1, 2).

А що сказати про тебе? Чи твоє «так» означає «так»? Безперечно, як згадувалось на початку цієї статті, може статися, що тобі доведеться скасувати свою домовленість не тому, що ти ненадійний, а через обставини, якими ти не в стані керувати. Але якщо ти, як християнин, дав обіцянку, то маєш зробити все можливе, аби виконати її (Пс. 15:4; Матв. 5:37). Тоді тебе знатимуть як надійну людину, людину слова, котра постійно говорить правду (Еф. 4:15, 25; Як. 5:12). Якщо люди розуміють, що тобі можна довіряти в щоденних справах, вони будуть охочіше слухати тебе, коли ти ділитимешся з ними правдою про Боже Царство. Тож докладаймо всіх зусиль, аби наше «так» завжди означало «так»!