Ніколи не забуваймо про одновірців

«ДЕСЯТЬ років ми були поглинуті всім, що пропонує світ бізнесу, і нам вдалося розбагатіти. Хоча нас виховали в правді, ми зійшли з правильного шляху і не мали духовних сил повернутися»,— розповідають Ярослав і його дружина Беата *.

Інший брат, на ім’я Марек, пригадує: «Через економічні і політичні зміни в Польщі я втрачав роботу за роботою, а потім взагалі опустив руки. Я боявся відкрити власну фірму, бо не мав ділової жилки. Зрештою, я спокусився на одну справу, думаючи, що це допоможе мені ліпше дбати про матеріальні потреби сім’ї і не позначиться негативно на моїй духовності. З часом я зрозумів, що помилявся».

У світі, в якому прожитковий мінімум невпинно зростає, а безробіття стає повсюдним явищем, дехто розчаровується і в результаті приймає немудрі рішення. Чимало братів вирішують працювати надурочно, влаштовуються на ще одну роботу або започатковують власний  бізнес, хоча й не мають досвіду. Вони думають, що додатковий прибуток допоможе сім’ї і не заподіє духовної шкоди. Все ж непередбачені обставини та нестабільна економіка руйнують навіть плани, складені з добрих спонук. Тому деякі християни потрапляють у пастку пожадливості і жертвують духовними справами заради матеріальних (Еккл. 9:11, 12).

Іноді світські прагнення настільки поглинають братів і сестер, що вони більше не мають часу на особисте вивчення, зібрання чи служіння. Безсумнівно, таке нехтування духовними справами завдає шкоди їм та їхнім стосункам з Єговою. Ці вісники можуть забувати і про інші взаємини — взаємини з одновірцями (Гал. 6:10). Дехто поступово віддаляється від християнського братства. Уважно проаналізуймо цей бік справи.

Наш обов’язок щодо одновірців

Ми, як брати і сестри, маємо багато можливостей виявляти одні одним ніжні почуття (Рим. 13:8). У вашому зборі є, мабуть, «бідар, що про поміч кричить» (Йова 29:12). Комусь бракує матеріальних засобів для існування. Апостол Іван нагадує про чудову нагоду, яка в нас є: «Якщо хтось має все необхідне для життя і бачить свого брата в нужді, але відвертається від нього, не виявляючи сердечного співчуття, то хіба він має любов до Бога?» (1 Ів. 3:17).

Ви, напевно, реагуєте на такі потреби інших і великодушно їм допомагаєте. А втім, наш інтерес до братства не обмежується матеріальною допомогою. Деякі брати і сестри волають про допомогу, тому що почуваються самотніми чи знеохоченими. Вони, можливо, вважають себе недостойними служити Єгові, страждають через серйозну хворобу або через смерть дорогої людини. Одна з нагод підбадьорити таких одновірців — вислухати їх і поговорити з ними. Так ми допоможемо їм емоційно і духовно (1 Фес. 5:14). Нерідко це зміцнює узи любові між братами.

Духовним пастирям особливо треба слухати зі співчуттям, виявляти розуміння і давати сердечні поради з Біблії (Дії 20:28). Так наглядачі наслідують апостола Павла, який мав «ніжні почуття» до своїх духовних братів і сестер (1 Фес. 2:7, 8).

А що стається з обов’язком християнина перед одновірцями, якщо він відбивається від отари? Навіть наглядачі можуть піддатися матеріалістичним бажанням. Як бути, коли християнин не встояв перед такою спокусою?

 Обтяжені життєвими тривогами

Як відомо, праця в поті чола, щоб забезпечити основні фізичні потреби сім’ї, часто приносить тривоги і може змінювати наш погляд на духовні цінності (Матв. 13:22). Марек, згаданий на початку, каже: «Коли моя справа провалилась, я вирішив знайти добре оплачувану роботу за кордоном. Я поїхав лише на три місяці, потім ще на три і так далі, повертаючись додому на короткий час. Від цього емоційно страждала моя невіруюча дружина».

Страждала не тільки сім’я. «Крім того що я працював багато годин поспіль у неймовірній спеці,— продовжує Марек,— я перебував серед людей, які лаялись і намагалися використати інших. Вони поводилися, наче бандити. Це пригнічувало мене і розчавлювало. Не маючи часу, щоб піклуватися про себе, я почав сумніватись у своїй здатності служити іншим».

Негативні наслідки Марекового рішення повинні спонукати нас задуматись. Якщо й здається, що поїздка за кордон розв’яже фінансові проблеми, то чи не створить вона інших проблем? Наприклад, що тоді станеться з духовним та емоційним добробутом нашої сім’ї? Чи така поїздка не відокремить нас від збору? Чи не втратимо ми честі служити одновірцям? (1 Тим. 3:2—5).

Але, як ви, мабуть, розумієте, людині не обов’язково працювати в іншій країні, щоб з головою поринути у світську роботу. Подумаймо про Ярослава і Беату. «Все починалося невинно,— говорить чоловік.— Як молоде подружжя, ми відкрили невеличку закусочну у вигідному місці. Справи йшли так добре, що ми захотіли розширити бізнес. Та в нас було обмаль часу, і ми стали пропускати зібрання. Невдовзі я припинив піонерське служіння і перестав бути служителем збору. Ми тішилися з прибутків і відкрили великий магазин; нашим партнером стала невіруюча людина. Невдовзі я почав їздити за кордон, щоб підписувати контракти на мільйони доларів. Я рідко бував удома, і мої стосунки з дружиною та дочкою погіршувалися. Зрештою успішний бізнес приспав нас духовно. Відрізані від збору, ми навіть не думали про братів і сестер».

Чого ми з цього вчимося? Через бажання створити власний «рай» християнин може потрапити в пастку та стати самовдоволеним і навіть втратити «своє вбрання», тобто християнську особистість (Об’яв. 16:15). Це могло б відлучити нас від братів, яким ми раніше допомагали.

Робімо чесну самоперевірку

«Зі мною такого не станеться»,— можливо, думаємо ми. Все ж усім нам варто серйозно проаналізувати, чого ми насправді потребуємо. Апостол Павло написав: «Ми нічого не принесли у світ, тож нічого не можемо й винести. Отже, якщо маємо їжу, одяг і дах над головою, то будьмо тим задоволені» (1 Тим. 6:7, 8). Щоправда, рівень життя в кожній країні свій. Те, що вважається мінімумом у розвиненій країні, може бути розкішшю в багатьох інших країнах.

Хоч би яким був рівень нашого життя, звернімо увагу на подальші слова Павла: «Ті, хто має мету розбагатіти, потрапляють у пастку й піддаються спокусі та багатьом безумним і шкідливим бажанням, які ведуть до знищення і загибелі» (1 Тим. 6:9). Щоб жертва потрапила в пастку, її слід добре замаскувати. Як нам не потрапити в пастку «шкідливих бажань»?

Якщо правильно розставляти пріоритети, то в нас з’явиться більше часу на справи Царства, зокрема на особисте вивчення. Таке вивчення з молитвою допоможе християнину стати  «в усьому вправним й цілковито спорядженим», щоб допомагати іншим (2 Тим. 2:15; 3:17).

Протягом кількох років сердечні старійшини намагалися зміцняти і підбадьорювати Ярослава. Він відчув спонуку зробити значні зміни. Ярослав розповідає: «В одній вирішальній розмові зі мною старійшини навели біблійний приклад заможного молодого чоловіка, який прагнув жити вічно, але не хотів відмовитися від великого маєтку. Потім вони тактовно запитали, як цей приклад може стосуватися мене. Це відкрило мені очі!» (Прип. 11:28; Марка 10:17—22).

Ярослав чесно проаналізував свою ситуацію і вирішив залишити великий бізнес. За два роки він і його сім’я відновили своє духовне здоров’я. Тепер Ярослав служить братам як старійшина. Він каже: «Коли брати втягуються в бізнес і починають нехтувати духовними справами, я наводжу їм власний приклад, щоб показати, наскільки немудро впрягатися в нерівне ярмо з невіруючими. Важко чинити опір спокусливим пропозиціям і триматись осторонь нечесних справ» (2 Кор. 6:14).

Марек теж взяв для себе урок з гіркого досвіду. Хоча добре оплачувана робота за кордоном підтримувала сім’ю фінансово, його стосунки з Богом і братами постраждали. З часом Марек переглянув свої пріоритети. Він говорить: «Моя ситуація протягом років нагадувала Барухову, коли він захотів “шукати для себе великого”. Зрештою я вилив серце Єгові, розповівши про свої тривоги, і тепер відчуваю, що відновив духовну рівновагу» (Єрем. 45:1—5). Сьогодні Марек прагне «доброї справи», бо хоче отримати в зборі обов’язки наглядача (1 Тим. 3:1).

Тих, хто роздумує про поїздку за кордон у пошуку ліпше оплачуваної роботи, Марек застерігає: «В іншій країні дуже легко потрапити в пастки цього злого світу. Обмежене знання мови заважає спілкуванню. Ти можеш повернутися додому з грошима і водночас з духовними ранами, які доведеться довго лікувати».

Якщо ми будемо зберігати рівновагу між світською роботою і обов’язком перед нашими братами, то догоджатимемо Єгові. Ми зможемо подавати приклад, який нерідко спонукуватиме інших приймати мудрі рішення. Пригнічені особи потребують підтримки, співчуття і хорошого прикладу своїх братів та сестер. Старійшини збору й інші зрілі християни можуть допомогти одновірцям зберігати рівновагу і не потрапити в полон життєвих тривог (Євр. 13:7).

Отже, ніколи не забуваймо про одновірців, поринувши з головою у світську роботу (Фил. 1:10). Ставмо справи Царства на перше місце в житті і будьмо «багатими у Божих очах» (Луки 12:21).

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 21]

Чи робота не заважає вам відвідувати зібрання?

[Ілюстрації на сторінці 23]

Чи ви цінуєте можливості допомагати духовним братам і сестрам?