Меноніти шукають біблійну правду

ОДНОГО листопадового ранку 2000 року група просто вбраних чоловіків і жінок, які були чимось стривожені, зупинилась біля воріт невеличкого будинку. Там мешкало подружжя Свідків Єгови, яке виконувало місіонерське служіння в Болівії. Місіонери побачили цих людей у вікно, і коли вони відчинили ворота, то відразу ж почули від своїх гостей: «Ми хочемо знайти правду з Біблії». Це були меноніти. Чоловіки мали на собі накидки, жінки темні фартухи, а між собою вони розмовляли на німецькому діалекті. В їхніх очах стояв переляк. Вони озиралися, щоб пересвідчитись, що за ними не слідкують. А втім, один юнак, піднімаючись сходами до дверей будинку, сказав: «Я хочу познайомитися з людьми, які використовують Боже ім’я».

Усередині будинку гості трохи заспокоїлися, коли господарі почали пригощати їх. Вони приїхали з віддаленого фермерського поселення. Вже шість років вони отримували поштою журнал «Вартова башта». «Ми читали, що на землі буде рай. Це правда?» — запитували вони. Свідки відповіли їм за допомогою Біблії (Ісаї 11:9; Луки 23:43; 2 Петра 3:7, 13; Об’явлення 21:3, 4). «Бачите,— сказав іншим один фермер,— це таки правда! Рай буде на землі». Інші казали: «Здається, ми знайшли правду».

Хто такі меноніти? У що вони вірять? Щоб відповісти на ці запитання, треба пригадати, що відбувалося в XVI столітті.

Хто такі меноніти?

На початку XVI сторіччя в Європі з’явилися нові переклади Біблії доступними мовами, і через це люди почали більше досліджувати Святе Письмо. Мартін Лютер та інші реформатори відкинули чимало вчень католицької церкви. Проте новосформовані протестантські церкви дотримувалися багатьох небіблійних звичаїв. Приміром, більшість церков продовжували хрестити немовлят. Однак деякі дослідники Біблії зрозуміли, що людина може стати членом християнського збору лише тоді, коли зробить свідоме рішення  перед хрещенням (Матвія 28:19, 20). Ревні проповідники, які вірили в це, почали подорожувати містами і селами — вони навчали людей Біблії і хрестили дорослих. Тому їх почали називати анабаптистами, що буквально означає «перехрещенці».

Одним з тих, хто, шукаючи правду, звернувся до анабаптистів, був Менно Сімонс, католицький священик з села Вітмарсум на півночі Нідерландів. У 1536 році він повністю порвав з церквою і став гнаним та переслідуваним. У 1542 році сам Карл V, імператор Священної Римської імперії, пообіцяв 100 гульденів винагороди за арешт Менно. Але Менно вдалося сформувати кілька громад анабаптистів. Невдовзі його та його послідовників почали називати менонітами.

Сучасні меноніти

З бігом часу тисячі менонітів через переслідування переселилися із Західної Європи до Північної Америки. Там вони мали можливість продовжувати пошуки правди і поширювати свої віровчення серед інших. Але з часом палка ревність до вивчення Біблії і прилюдного проповідування великою мірою була втрачена. Більшість менонітів засвоїли такі небіблійні вчення, як Трійця, безсмертя людської душі та пекельний вогонь (Екклезіяста 9:5; Єзекіїля 18:4; Марка 12:29). Сьогодні місіонери-меноніти зосереджуються в основному на медичній і соціальній допомозі, а не на проповідуванні Євангелія.

За приблизними підрахунками, у світі налічується 1 300 000 менонітів, які живуть у 65 країнах. Але сучасні меноніти скаржаться на брак єдності серед своїх одновірців, як і Менно Сімонс кілька століть тому. Під час Першої світової війни внаслідок різних поглядів на неспокійну ситуацію у світі серед менонітів відбулися серйозні поділення. Чимало менонітів у Північній Америці відмовлялись йти воювати через біблійні переконання. У праці «Знайомство з історією менонітів» (англ.) говориться: «У Західній Європі 1914 року в менонітських церквах ідея непротивлення злу насильством практично відійшла в минуле». Сьогодні деякі групи менонітів більшою чи меншою мірою прийняли сучасні звичаї. Інші ж досі застібають одяг на гачки, не використовуючи ґудзиків, і вважають, що чоловікам не можна голити бороду.

Деякі групи менонітів, намагаючись триматися окремо від сучасного світу, оселилися громадами в місцевостях, в яких уряди не втручаються в їхнє життя. Наприклад, у Болівії живе близько 38 000 менонітів у віддалених поселеннях, і кожна колонія має свої правила. У деяких колоніях заборонено їздити на автомобілях, а можна користуватись лише конями з возами. В інших колоніях заборонені радіо, телебачення та музика. У декотрих групах заборонено навіть вивчати мову країни. Один член колонії сказав: «Щоб тримати нас під своїм контролем, проповідники не дозволяють нам вчити іспанську мову». Багато хто почувається пригнобленим і живе в страху перед вилученням з громади — жахлива перспектива для людини, яка ніколи не жила за межами колонії.

Як були посіяні зерна правди

Один меноніт, на ім’я Йоганн, якось побачив журнал «Вартова башта» у домі сусіда.  Родина Йоганна емігрувала з Канади до Мексики, а пізніше до Болівії. Йоганн завжди прагнув допомоги в пошуках біблійної правди. Тож він попросив позичити йому журнал.

Згодом, коли Йоганн поїхав до міста на базар, щоб продати там продукти, він підійшов до жінки-Свідка, яка пропонувала «Вартову башту». Вона скерувала його до місіонерів, які знали німецьку, і Йоганн почав отримувати поштою журнали «Вартова башта» німецькою мовою. Він ретельно вивчав кожен примірник і передавав його іншим сім’ям у колонії, поки журнал не зачитували до дір. Іноді кілька сімей збиралися разом і до півночі досліджували «Вартову башту», прочитуючи всі наведені біблійні вірші. Йоганн прийшов до висновку, що Свідки Єгови об’єднано виконують Божу волю по всій землі. Перед смертю він сказав дружині і дітям: «Завжди читайте «Вартову башту». Це допоможе вам розуміти Біблію».

Деякі члени сім’ї Йоганна почали розповідати сусідам те, що дізналися з Біблії. «Земля не буде знищена. Бог перетворить її на рай,— казали вони.— Бог не мучить людей у пеклі». Невдовзі про такі розмови довідались проповідники, які почали погрожувати сім’ї Йоганна відлученням. Згодом, коли сім’я спільно обговорювала, як менонітські старійшини тиснуть на них, один хлопець висловив свою думку. Він сказав: «Чого ми нарікаємо на старійшин нашої церкви? Ми знаємо, яка релігія правдива, але нічого не робимо». Ці слова запали в серце батька того хлопця. Через деякий час десять членів сім’ї таємно поїхали шукати Свідків Єгови і опинилися в домі місіонерів, як про це згадувалося на початку статті.

Наступного дня місіонери поїхали до своїх нових друзів у поселення. Їхній автомобіль був єдиний на дорозі. Місцеві мешканці на возах з кіньми проводжали їх здивованими поглядами. Невдовзі місіонери сиділи за столом з десятьма менонітами з двох сімей.

Того дня вивчення першого розділу з книжки «Знання, яке веде до вічного життя» * тривало чотири години. До кожного абзацу селяни прочитували додаткові біблійні вірші і хотіли знати, чи вони їх правильно застосовують. Після кожного запитання меноніти спочатку кілька хвилин радились між собою на нижньонімецькому діалекті і тільки потім хтось з них давав відповідь іспанською. Це був незабутній день, але насувалися неприємності. Ця група щирих дослідників Біблії зіткнулася з випробовуваннями, подібно як п’ять століть тому Менно Сімонс зіткнувся з переслідуванням, шукаючи біблійну правду.

Випробовування через правду

Через кілька днів до дому сім’ї Йоганна прийшли церковні старійшини і поставили ультиматум: «Ми чули, що до вас приходили Свідки Єгови. Або ви забороните їм відвідувати вас і віддасте нам їхню літературу, щоб ми спалили її, або вас виженуть з громади». Ця сім’я була присутня лише на одному біблійному вивченні зі Свідками, тож для них це було велике випробовування.

 «Ми не можемо так зробити,— відповів голова однієї родини.— Ці люди прийшли, щоб навчити нас Біблії». Як зреагували старійшини? Вони виключили їх за вивчення Біблії! Це було дуже жорстоко. Тепер віз, який належав місцевій сироварні, проїжджав повз будинок тої сім’ї і не брав у них молока. А продаж молока був єдиним джерелом їхніх прибутків. Голову однієї сім’ї вигнали з роботи. Голова іншої сім’ї не міг нічого купити в магазині, а його десятирічну доньку виключили зі школи. Сусіди оточили будинок одного молодого чоловіка і хотіли забрати у нього дружину, твердячи, що вона не може жити з виключеним чоловіком. Незважаючи на все це, сім’ї продовжували вивчати Біблію і не припинили пошуків правди.

Місіонери щотижня приїжджали на біблійне вивчення, хоча для цього їм доводилося долати велику відстань. Якими ж підбадьорливими були ці зустрічі для сімей. Деякі члени сімей добиралися кіньми дві години, щоб побувати на вивченні. Дуже зворушливим був той момент, коли одного з місіонерів попросили помолитися. У цих групах менонітів не прийнято молитися вголос, тож вони ніколи раніше не чули, щоб хтось за них молився. Навіть у чоловіків виступили сльози на очах. А уявіть собі, як їм було цікаво, коли місіонери привезли магнітофон! У їхній колонії заборонено слухати музику. Їм настільки сподобалися милозвучні «Мелодії Царства», що вони вирішили співати пісні Царства після кожного вивчення! А втім, вони не знали, як зможуть вижити у таких обставинах.

Турботливе братство

Оскільки ці сім’ї були відрізані від життя громади, то почали самі виробляти сир. Місіонери допомагали їм знаходити покупців. Один чоловік з Північної Америки, який багато років є Свідком, але виростав у менонітській колонії в Південній Америці, почув про скрутне становище тих людей. Він дуже захотів їм допомогти, тож не минуло й тижня, як він прилетів до Болівії. Цей Свідок дуже підтримав ці сім’ї духовно, а окрім того, допоміг їм купити автомобіль пікап, щоб вони могли їздити ним на зібрання до Залу Царства, а також привозити продукти на базар.

«Коли нас вилучили з громади, нам було дуже важко,— пригадує член однієї сім’ї.— До Залу Царства ми їхали з сумними обличчями, але назад поверталися радісними». Місцеві Свідки підтримали цих людей. Дехто вивчив німецьку мову, а ще кілька німецькомовних Свідків приїхали з Європи до Болівії і допомагали проводити християнські зібрання німецькою. Невдовзі 14 осіб з менонітської громади проповідували добру новину про Царство.

Дванадцятого жовтня 2001 року, менше ніж через рік після першої зустрічі з місіонерами, 11 колишніх анабаптистів охрестилися знову, цього разу символізуючи своє присвячення Єгові. Відтоді ще й інші особи зробили цей крок. Один з колишніх менонітів сказав: «Пізнавши правду з Біблії, ми почувались, немов раби, які отримали свободу». Інший сказав: «Багато менонітів нарікають на брак любові у своїх громадах. А Свідки Єгови цікавляться людьми. Серед них я почуваю себе у безпеці». Якщо ви хочете ліпше розуміти біблійну правду, то, можливо, теж стикаєтеся з труднощами. Але якщо ви шукаєте допомоги в Єгови і, подібно до цих сімей, виявляєте віру та мужність, то також досягнете успіху і щастя.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 25]

Радість від отримання біблійної літератури німецькою мовою.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Хоча раніше їм забороняли слухати музику, тепер вони співають після кожного біблійного вивчення.