Млини. Щоб на столі був хліб

ЙОГО називають основою життя. Про нього кажуть, що він «усьому голова», а також «незмінна опора для людини з незапам’ятних часів». Справді, з давніх-давен хліб належить до основних харчових продуктів. Серед нагальних потреб людини було і є здобуття хліба насущного.

Головний складник хліба — борошно, яке отримують розмелюванням зерна. Тож мистецтво помелу має довгу історію. Як же, мабуть, важко було колись без спеціальних машин перетворювати зерно на борошно! У біблійні часи гуркіт жорен був ознакою нормальних мирних умов життя, а відсутність його говорила про спустошення (Єремії 25:10, 11).

Яка історія молоття зерна? Які методи і прилади використовувалися в цьому процесі? І які млини працюють сьогодні, щоб у вас на столі був хліб?

Чому вони потрібні?

Єгова сказав першій людській парі, Адаму та Єві: «Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння,— нехай буде на їжу це вам!» (Буття 1:29). Серед харчових продуктів, які Бог Єгова дав людству, було насіння злакових трав. Це джерело поживи відігравало важливу роль у житті людей, адже усі зернові, зокрема пшениця, ячмінь, жито, овес, рис, просо, сорго і кукурудза, містять крохмалисті вуглеводи, котрі можуть перетворюватися організмом людини на його головне «паливо» — глюкозу.

Проте організм людини не має здатності перетравлювати цільні сирі зерна. Вони легше засвоюються, якщо їх перемолоти на борошно і піддати тепловій обробці. Найпростіший спосіб перетворити зерно на борошно — це розтовкти його в ступі, розтерти між двох каменів або використати обидва методи.

Млини, що приводяться в рух силою людських м’язів

Статуетки, знайдені в стародавніх єгипетських гробницях, свідчать про те, що єгиптяни використовували примітивні млини — зернотерки, які за формою нагадували сідло. Зернотерка складалася з двох каменів — більшого нижнього (він мав злегка увігнуту похилу поверхню) і меншого верхнього. Роботу виконувала, як правило, жінка. Вона ставала навколішки перед цим знаряддям і обіруч бралася за верхній камінь. Після цього вона спиралася на нього усією вагою верхньої частини тіла і пересувала верхній камінь взад і вперед по нижньому каменю, таким чином розтираючи зерно між двох каменів. Це було дуже просте, але ефективне знаряддя.

Однак години стояння навколішки брали своє. Увесь час штовхаючи верхній камінь у дальній кінець зернотерки і притягуючи його до себе, робітниця перенапружувала  свою спину, руки, стегна, коліна і пальці ніг. Вивчаючи відхилення у будові скелетів, знайдених на території стародавньої Сирії, палеонтологи дійшли висновку, що постійно повторюване навантаження під час праці на зернотерках спричиняло в молодих жінок деформацію колінних чашечок, пошкодження останнього грудного хребця і гострий артроз великого пальця ноги. У стародавньому Єгипті з ручними млинами, очевидно, працювали служниці (Вихід 11:5) *. Деякі вчені вважають, що, коли ізраїльтяни вийшли з Єгипту, для помелу зерна вони взяли з собою саме зернотерки.

Згодом борошномельні знаряддя удосконалили, нанісши на обидва камені борозенки, що підвищило ефективність молоття. У верхньому камені почали робити лійкоподібний отвір, через який можна було засипати зерно, щоб воно потрапило між каменів. У V—IV століттях до н. е. в Греції була створена примітивна машина для помелу зерна. До верхнього її каменя був приєднаний горизонтальний держак, або важіль, який з одного боку кріпився на осі. Коли вільний кінець важеля переміщали взад і вперед по маленькій дузі, верхній камінь з отвором для подачі зерна терся об нижній камінь.

Усі вищезгадані млинарські знаряддя мали серйозний недолік. Вони залежали від руху вперед-назад, виконувати який неможливо було навчити жодну тварину. Тому млини могли приводитися в рух тільки силою людських м’язів. Але з часом з’явилися млини, в яких застосовувався новий принцип,— обертальні млини. Тепер можна було використовувати тварин.

Обертальні млини полегшують завдання

Хоча існують різні теорії, вважається, що обертальні млини були винайдені в країнах Середземномор’я десь у II столітті до н. е. У першому столітті н. е. євреям у Палестині такі млини вже були відомі, бо Ісус згадував «жорно, подібне до того, яке зазвичай обертає осел» (Марка 9:42, НС).

Млини, що приводилися в рух силою тварин, використовувалися в Римі й у більшій частині Римської імперії. Чимало таких млинів і досі можна побачити в Помпеях. Верхній камінь такого млина, який за формою нагадував пісковий годинник, виконував функцію лійки для завантаження зерна. Нижній камінь мав форму конуса. Коли верхній камінь обертався на нижньому, між ними подавалося зерно, яке в результаті цього подрібнювалося. Знайдені верхні жорна такого типу мають діаметр від 45 до 90 сантиметрів. Ці млини могли бути до 1 метра 80 сантиметрів заввишки.

Невідомо, які обертальні млини з’явилися першими — ручні чи ті, які приводилися в рух силою тварин. У будь-якому разі, перевагою ручного обертального млина було те, що він був переносни́м і легким у використанні. Він складався з двох круглих каменів (жорен), що мали діаметр 30—60 сантиметрів. Нижнє жорно було злегка опукле зверху, а верхнє — трохи увігнуте знизу і припасоване до нижнього. Верхнє жорно кріпилося на центральній осі, і його обертали за допомогою дерев’яного держака. Як правило, дві жінки сідали одна навпроти одної і кожна бралася рукою за держак, щоб обертати верхнє жорно (Луки 17:35). Вільною ж рукою одна з них через отвір у верхньому камені потроху подавала зерно, а друга збирала борошно, яке висипалося з країв млина в посудину або на полотно, розстелене під млином. Саме такий млин був потрібен воїнам, морякам або невеликим  родинам, які жили далеко від великих млинів.

Водяні млини і вітряки

Приблизно 27 року до н. е. римський інженер Вітру́вій описав водяний млин своїх часів. Потік води, штовхаючи лопаті вертикального колеса, закріпленого на горизонтальній осі, приводив це колесо в рух. Шестерні передавали рух на вертикальний вал, який у свою чергу обертав велике верхнє жорно.

Якою була продуктивність цього водяного млина в порівнянні з продуктивністю інших млинів? Вважається, що за допомогою ручного млина за годину можна було помолоти менш ніж 10 кілограмів зерна. А за допомогою найефективнішого із млинів, які приводилися в рух силою тварин,— до 50 кілограмів. Проте водяний млин Вітрувія міг за годину помолоти 150—200 кілограмів зерна. Кваліфіковані майстри протягом багатьох століть продовжували використовувати основний принцип, описаний Вітрувієм, вносячи в нього численні зміни і вдосконалюючи його.

Для приведення в рух жорен використовували не лише рух потоку води, але й інші природні джерела енергії. Якщо замінити водяні колеса на крила вітряка, то можна отримати той самий результат. У Європі вітряні млини почали використовуватися приблизно в XII столітті н. е. і були поширені в Бельгії, Голландії, Німеччині та інших краях. Вони були в ужитку доти, доки парові двигуни та інші нові джерела енергії поступово не витіснили всі старі.

«Хліб наш насущний»

Незважаючи на технічний прогрес, чимало старовинних методів помелу зерна і досі застосовуються в різних частинах світу. У деяких частинах Африки й Океанії все ще користуються ступами і товкачами. У Мексиці та Центральній Америці кукурудзу для тортільї подрібнюють зернотерками. А деінде з ужитку не вийшли й водяні млини та вітряки.

Однак у розвинених країнах борошно, з якого роблять хліб, тепер здебільшого отримують за допомогою повністю механізованих і автоматизованих вальцьових верстатів. Перш ніж зерно перетворюється на борошно, воно проходить кілька послідовних стадій помелу, під час яких подрібнюється па́рами сталевих циліндрів (вальців), що мають рифлену поверхню і обертаються з різною швидкістю. Завдяки такій системі можна з низькими витратами виготовляти борошно різного ступеня подрібнення.

Без сумніву, отримання борошна для хлібопечення вже не є виснажливою працею. Але ми можемо бути вдячними нашому Творцеві за те, що він дав нам зерно і наділив винахідливістю, щоб перетворювати його на «хліб наш насущний» (Матвія 6:11).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 23]

Єгипетська зернотерка.

[Відомості про джерело]

Soprintendenza Archeologica per la Toscana, Firenze

[Ілюстрація на сторінці 23]

За допомогою млинів, які приводилися в рух тваринами, з оливок отримували олію.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 22]

From the Self-Pronouncing Edition of the Holy Bible, containing the King James and the Revised versions