Розкажіть, будь ласка, про своє дитинство.

Я народився в Італії у 1943 році. Ми з братами і сестрами виростали в маленькому селі. Батько займався сільським господарством і теслярством. Тато з мамою виховували нас як відданих католиків.

Чому ви захотіли стати священиком?

Ще хлопцем я любив слухати священиків у церкві. Мене зачаровували їхні голоси, а також урочисті церковні ритуали. Тож я постановив стати священиком. Коли мені було 13 років, мати віддала мене у школу-інтернат, де хлопців готували до майбутнього поглибленого навчання на священиків.

Чи в програму навчання входило вивчення Біблії?

По суті, ні. Коли я мав 15 років, один вчитель дав мені Євангеліє — збірку історичних оповідей про життя і служіння Ісуса. Я прочитав цю книгу кілька разів. У 18 років я поїхав до Рима вчитися в папських університетах, підпорядкованих безпосередньо папі римському. Там я вивчав латинську і грецьку мови, історію, філософію, психологію й теологію. Хоча ми цитували напам’ять вірші з Біблії і слухали читання Біблії під час недільних проповідей, саму Біблію ми фактично не вивчали.

Згодом ви стали ректором семінарії. Чи у ваші обов’язки входила викладацька діяльність?

Моя робота була здебільшого адміністративного характеру. Але я також викладав курс про декрети II Ватиканського собору.

Чому ви почали втрачати довіру до своєї церкви?

Мене непокоїли три речі. Церква втручалася в політику. На погану поведінку священиків і парафіян дивилися крізь пальці. А ще мені здавалися неправильними деякі католицькі вчення. Наприклад, хіба може Бог любові вічно карати людей після їхньої смерті? Крім того, чи Бог справді хоче, щоб ми повторювали молитви сотні разів за допомогою вервиць? *

Що ви робили?

Зі слізьми на очах я молився до Бога про керівництво. У той час католицька церква якраз видала «Єрусалимську Біблію» італійською мовою. Я придбав цю Біблію і почав її читати. Трохи пізніше, коли одного недільного ранку я перевдягався після меси, у семінарію прийшло двоє чоловіків. Вони представилися мені Свідками Єгови. Ми більше  ніж годину говорили про Біблію і про те, як з її допомогою розпізнати правдиву релігію.

Яким було ваше враження про тих відвідувачів?

Я був вражений їхньою переконаністю і тим, як легко вони знаходили потрібні уривки в католицькому виданні Біблії. Пізніше до мене почав приходити інший Свідок, на ім’я Маріо. Він був терпеливим і наполегливим: кожного суботнього ранку, хоч би яка погода була на вулиці, рівно о дев’ятій він дзвонив у двері семінарії.

Що про ці візити думали інші священики?

Я запрошував їх приєднатись до наших обговорень, але ніхто з них не ставився серйозно до вивчення Біблії. Мені ж воно подобалось, бо я дізнавався про чудові істини. Скажімо, я отримав відповідь на запитання, що турбувало мене довгий час, а саме: чому Бог допускає зло та страждання?

Чи вище духівництво відмовляло вас від вивчення Біблії?

У 1975 році я кілька разів їздив у Рим, щоб пояснити свої погляди. Ті, хто посідав вище за мене становище, намагалися змінити моє мислення, але ніхто з них не використовував при цьому Біблію. Зрештою 9 січня 1976 року я надіслав у Рим листа, в якому повідомив, що більше не вважаю себе католиком. Через два дні я залишив семінарію і сів на поїзд, щоб поїхати на своє перше зібрання Свідків Єгови. Виявилося, що це був конгрес, на якому були присутні кілька зборів. Усе на конгресі дуже відрізнялося від того, до чого я звик! Кожен Свідок мав Біблію і відкривав місця Писання, на які звертали увагу промовці під час висвітлення різних тем.

А що про все це думали ваші родичі?

Більшість із них різко засуджували мене. Однак я дізнався, що один з моїх братів вивчає Біблію зі Свідками в Ломбардії, регіоні на півночі Італії. Я поїхав до нього, і тамтешні Свідки допомогли мені знайти роботу і житло. Пізніше того ж року я охрестився, ставши Свідком Єгови.

Чи ви про щось шкодуєте?

Зовсім ні! Нарешті я маю справді близькі стосунки з Богом, тому що тепер мої знання про нього ґрунтуються на Біблії, а не на філософії чи церковній традиції. Також я можу щиро і переконано навчати інших.