Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Чи можливо любити своїх ворогів?

Чи можливо любити своїх ворогів?

Погляд Біблії

Чи можливо любити своїх ворогів?

Колись Ісус сказав до своїх послідовників: «Не переставайте любити своїх ворогів і молитися за своїх гонителів. Так ви станете синами вашого небесного Батька, адже він наказує сонцю своєму сходити над злими і добрими та посилає дощ на праведних і неправедних» (Матвія 5:44, 45).

ЧИ РЕЛІГІЯ сприяє любові та миру? Багато хто вважає, що вона породжує тільки ненависть та насилля, особливо коли переплітається з політичними, етнічними чи націоналістичними інтересами. Однак, як видно з Ісусових слів, правдиві сини Бога наслідують його і виявляють любов навіть до своїх ворогів.

Інший Божий слуга писав: «Якщо твій ворог голодний, нагодуй його, а якщо спраглий, дай напитися... Не дозволяй злу перемогти тебе, а завжди перемагай зло добром» (Римлян 12:20, 21). Але чи можливо виявляти таку любов у цьому жорстокому світі? Свідки Єгови впевнено скажуть, що так. Розгляньмо приклад Ісуса та його перших послідовників.

Вони любили своїх ворогів

Ісус навчав людей правди про Бога, і багато хто слухав його із задоволенням. Проте часто через незнання дехто таки виступав проти нього (Івана 7:12, 13; Дії 2:36—38; 3:15, 17). Все ж Ісус продовжував ділитись важливою вісткою з усіма людьми, у тому числі з противниками (Марка 12:13—34). Чому? Він знав, що деякі з них зміняться, визнають його Месією і полюблять духовні істини з Божого Слова (Івана 7:1, 37—46; 17:17).

Навіть у ніч, коли озброєні чоловіки прийшли арештувати Ісуса, він виявив любов до своїх ворогів. Після того як апостол Петро вдарив мечем одного з ворогів, Ісус зцілив пораненого. Тоді Ісус промовив слова, на які донині зважають його правдиві послідовники: «Кожен, хто візьме меча, від меча й загине» (Матвія 26:48—52; Івана 18:10, 11). Через 30 років Петро написав: «Христос постраждав за вас, залишивши приклад, щоб ви точно йшли його слідами... Коли страждав, то не погрожував, а віддавав себе в руки [Бога]» (1 Петра 2:21, 23). Як видно, Петро навчився, що справжні послідовники Христа повинні виявляти любов, а не мститися.

Усі, хто точно йде Ісусовими слідами, завжди керуються любов’ю та милосердям. «Рабові ж Господньому не потрібно сваритися. Навпаки, він має бути до всіх люб’язний... панувати над собою, коли зазнає лиха»,— сказано в 2 Тимофія 2:24. У своєму житті правдиві християни виявляють риси, згадані в цьому вірші. Вони дбають про мир і завжди готові до примирення.

Миролюбні посли Христа

Апостол Павло написав своїм послідовникам: «Ми — посли, які виконують Христову працю... Як ті, хто виконує Христове доручення, благаємо: “Примиріться з Богом”» (2 Коринфян 5:20). Посли не втручаються у внутрішні політичні чи воєнні справи країни, в якій служать. Натомість вони завжди залишаються нейтральними. Їхнє завдання полягає в тому, аби представляти та обстоювати інтереси свого уряду.

Те саме стосується послів Христа. Їхнім Царем є Ісус. Вони обстоюють його небесне Царство і, зберігаючи мир, проголошують добру новину (Матвія 24:14; Івана 18:36). Тож Павло написав своїм одновірцям: «[Ми] не воюємо по-тілесному, наша зброя не тілесна. Навпаки, завдяки Богу ми маємо сильну зброю... ми обертаємо нанівець хибні ідеї та все високодумне, що повстає проти знання про Бога» (2 Коринфян 10:3—5; Ефесян 6:13—20).

Коли Павло написав ці слова, християн у багатьох країнах переслідували і в них були підстави мститися. Все ж вони і далі любили своїх ворогів та ділилися з усіма охочими вісткою про примирення. В «Енциклопедії релігії та війни» сказано: «Перші послідовники Ісуса відмовлялися брати участь у війнах та виконувати військову службу», оскільки вважали це «несумісним з Ісусовими принципами любові та з його наказом любити ворогів» *.

Свідки Єгови, як і перші християни, визнають Ісуса своїм Царем. Вони вважають його Царем Божого Царства — небесного уряду, завдяки якому на землі запанує вічний мир та безпека (Даниїла 2:44; Матвія 6:9, 10). Тому Свідки як посли Христа розповідають іншим про переваги цього уряду. Водночас вони намагаються бути добрими мешканцями тих країн, де живуть. Ці християни сплачують всі податки та дотримуються законів, які не суперечать Божим вимогам (Дії 5:29; Римлян 13:1, 7).

На жаль, Свідки Єгови, так само, як перші християни, іноді стикаються з нерозумінням, переслідуванням та наклепами. Все ж вони ніколи нікому не мстяться, а намагаються бути «в мирі з усіма людьми». Свідки Єгови сподіваються, що навіть їхні вороги примиряться з Богом і здобудуть чудову надію на вічне життя * (Римлян 12:18; Івана 17:3).

[Примітки]

^ абз. 13 «Християнські письменники, які жили до Константина [римський імператор 306—337 рр. н. е.], одностайно засуджували вбивства на війні»,— говориться у тій же енциклопедії. Однак коли почалось відступництво, передречене в Біблії, участі у війні вже не засуджували (Дії 20:29, 30; 1 Тимофія 4:1).

^ абз. 15 Подібно до християн І століття, Свідки Єгови, коли необхідно, обстоюють свою релігійну свободу на підставі закону (Дії 25:11; Филип’ян 1:7).

ЧИ ВАС КОЛИСЬ ЦІКАВИЛО?

▪ Як християни повинні ставитися до своїх ворогів? (Матвія 5:43—45; Римлян 12:20, 21).

▪ Як поводився Ісус, коли зазнавав переслідувань? (1 Петра 2:21, 23).

▪ Чому перші християни відмовлялися брати участь у воєнних діях? (2 Коринфян 5:20; 10:3—5).