Чи еволюція доведений факт?

«ЗАПЕРЕЧУВАТИ еволюцію — це все одно, що сумніватися, чи сонце випромінює тепло»,— стверджує відомий еволюціоніст Річард Докінс. Численні досліди та спостереження довели, що сонце справді гаряче. Але чи існують такі ж незаперечні докази на підтримку теорії еволюції?

Перш ніж відповісти на це запитання, розгляньмо деякі факти. Чимало вчених помітило, що з плином часу живі істоти зазнають незначних змін. Чарльз Дарвін на основі цього процесу побудував теорію «походження організмів шляхом послідовної зміни». Справді, зміни відбуваються, і їх можна вважати доведеним фактом. Цю схильність рослин і тварин неодноразово було підтверджено різними дослідженнями і її вправно використовують у селекціонуванні *. Процес такої незначної перебудови отримав назву мікроеволюція. Уже сама назва спонукує багатьох науковців припускати, що подібні дрібні зміни свідчать про значно масштабніший процес, якого ніхто ніколи не спостерігав. Його вчені описали терміном макроеволюція.

Чарльз Дарвін у своїй відомій книзі «Походження видів» писав: «Я дивлюся на всі істоти не як на результати окремих творчих актів, а як на безпосередніх нащадків нечисленних істот». Дарвін висунув теорію, що «нечисленні істоти», або так звані найпростіші форми життя, завдяки «мізерним змінам» повільно еволюціонували в мільйони живих організмів. Власне ці зміни, як навчають еволюціоністи, нагромадилися і призвели до макроеволюції — великих перетворень, як-от: з риб у земноводні і з мавп у людей. Для багатьох таке твердження цілком логічне. Адже якщо можливі дрібні зміни в межах якогось виду, * то чому протягом довгого періоду часу не можуть відбутися значно більші зміни?

Вчення макроеволюції ґрунтуються на трьох основних припущеннях:

1) мутації забезпечують первинний матеріал для виникнення нових видів *;

2) природний добір веде до створення нових видів;

3) літопис викопних решток свідчить про макроеволюційні зміни в рослинах і тваринах.

То невже докази на користь макроеволюції настільки незаперечні, що її слід сприймати як факт?

Чи мутації призводять до виникнення нових видів?

Майже всі ознаки рослин чи тварин визначаються інформацією, яка міститься в генетичному коді — наборі хромосом, що  розташований в ядрі кожної клітини *. Як виявили вчені, мутації, або випадкові зміни генотипу, призводять до зміни декількох ознак у наступних поколіннях рослин і тварин. У 1946 році Нобелівський лауреат Генрі Мюллер, який займався вивченням генних мутацій, заявив: «Накопичення поодиноких незначних змін — це не лише засіб для селекціонування добірних рослин і тварин, але щонайважливіше, механізм природного добору, завдяки якому відбувається еволюція в природі».

Отже, вчення про макроеволюцію ґрунтується на твердженні, що завдяки мутаціям виникають не лише нові види, але й цілком нові родини. Чи існує якийсь спосіб пересвідчитися в цьому твердженні? Уже понад 100 років провідні генетики світу намагаються з’ясувати це питання. Розгляньмо результати їхніх досліджень.

Наприкінці 1930-х років у наукових колах панувало небувале піднесення. Адже якщо внаслідок спонтанних мутацій виникають нові види, то, на думку тодішніх учених, керування природним добором мало б призвести до нечуваних результатів. «Така ейфорія нестримно ширилась серед біологів, генетиків, а особливо серед селекціонерів»,— зазначив Вольф Еккегарт Льонінг, * науковець Дослідницького інституту селекції рослин Макса Планка (Німеччина). Цей науковець, який дав інтерв’ю журналу «Пробудись!», уже 28 років займається вивченням генних мутацій у рослин. На запитання, чому в ті часи панувала така ейфорія, Льонінг відповідає: «Учені вважали, що настав час докорінної зміни традиційного методу селекції. Вони надіялися, що, викликаючи певні мутації, їм вдасться вивести нові, значно ліпші види рослин і тварин».

По цілому світі — у США, Азії та в Європі — почали активно фінансуватися різні дослідницькі проекти, метою яких було пришвидшення еволюційних процесів. Тож науковці більш ніж 40 років наполегливо працювали в цьому напрямку. Чого ж їм вдалося досягти? «Попри величезні фінансові затрати,— розповідає дослідник Пітер фон Зенгбуш,— намагання вивести нові, вкрай продуктивні види шляхом радіоактивного опромінення зазнали цілковитої невдачі». А ось що каже Льонінг: «Вже на початку 1980-х років загальне піднесення серед науковців згасло. Скажімо, в західних країнах селекціонування за допомогою мутації перестало існувати як окрема галузь науки. Майже всі отримані мутанти відзначалися «значним погіршенням характеристик»: вони або помирали, або були ще слабшими від представників диких видів *.

 А втім, навіть після 100-річних вивчень процесу мутації та 70-річних досліджень у селекції штучного мутагенезу вчені все одно не можуть з упевненістю сказати, що мутації призводять до появи нових видів. Розглянувши ряд фактів, Льонінг дійшов висновку: «Мутація не може перетворювати первинні види [рослин і тварин] у цілком нові. Цей висновок узгоджується з результатами вивчення мутаційних процесів і з численними експериментами, проведеними в XX столітті, а також із законами імовірності. Отож, згідно із законом періодичних змін, кожен вид має свої генетичні особливості, які не можливо усунути чи змінити шляхом спонтанних мутацій».

Вищезгадані факти наштовхують на роздуми. Якщо видатні вчені з допомогою штучних мутацій не спроможні створити нові види, то хіба сліпий випадок міг би привести до ліпших результатів? Коли досліди доводять, що шляхом мутацій не може один вид перетворитися в інший, то як же тоді відбувалася макроеволюція?

Чи природний добір веде до створення нових видів?

На думку Дарвіна, природний добір мав би сприяти виживанню тих організмів, які найкраще пристосовані до певного середовища, і вимиранню менш пристосованих. Сучасні еволюціоністи навчають, що в певний період види стали відокремлюватись один від одного і поширюватись по цілій планеті. Тоді в результаті природного добору виживали ті особини, які завдяки спадковим змінам змогли найліпше пристосуватися до нових умов. Зрештою ці відокремлені групи еволюціонували в зовсім нові види.

Як згадувалося раніше, вчені переконалися, що мутації не спроможні спричинити виникнення нових видів. Тож які докази еволюціоністи висувають на підтримку того, що завдяки природному добору нагромаджувались корисні спадкові зміни, необхідні для виникнення нових видів. У брошурі, виданій 1999 року Національною Академією Наук США, зазначається: «Найяскравішим прикладом видоутворення [процесу виникнення нових видів] є дарвінові в’юрки — 13 видів в’юрків, котрі Дарвін вивчав на Галапагоських островах».

У 1970-х роках дослідницька група на чолі з Пітером і Розмарі Ґрант почала вивчення тих 13 видів. Учені помітили, що після року засухи вижили переважно птахи, які мали дещо більший дзьоб. А оскільки основною відмінністю між видами в’юрків є форма і розмір дзьоба, спостереження дослідницької групи мало вкрай важливе значення. У брошурі зазначається: «На думку Ґрантів, якби засуха траплялась на цих островах раз на 10 років, нові види в’юрків виникали б приблизно кожних 200 років».

Щоправда, в цій брошурі замовчуються деякі важливі факти. Приміром, після посухи популяція в’юрків з меншими дзьобиками знову стала найбільш численною. Тому 1987 року Пітер Ґрант і студент Лайл Гібс помістили в науковому виданні «Природа» (англ.) статтю, у якій розповідалося про «зміну напряму добору». У 1991 році Ґрант зауважив, що зі змінами погодних умов «усередині популяції під дією природного добору відбувається домінування то одних,  то інших ознак». Також, як помітили вчені, різні «види» в’юрків піддаються схрещуванню і їхнє потомство значно краще пристосоване до даних умов існування. На думку Ґрантів, якщо схрещування продовжувати, то через 200 років відбулося б злиття двох «видів».

Біолог-еволюціоніст Джордж Крістофер Вільямс ще в 1966 році писав: «Дуже шкода, що теорія природного добору довгий час використовувалася лише для пояснення еволюційних змін. Адже вона має значно важливіше значення в поясненні розвитку адаптативних особливостей живих організмів». А вже 1999 року еволюціоніст Джефрі Шварц зазначив, що коли висновок Вільямса правильний, то під дією природного добору «не виникає чогось зовсім нового»; завдяки йому види краще пристосовуються до мінливих умов навколишнього середовища.

Насправді, дарвінові в’юрки не стали чимось «зовсім новим». А те, що в’юрків схрещують, ставить під сумнів методи класифікації, з допомогою яких декотрі еволюціоністи дають визначення видові. До того ж стає очевидним, що навіть наукові академії не завжди об’єктивно висвітлюють певні факти.

Чи літопис викопних решток свідчить про макроеволюційні зміни?

З вищезгаданої брошури можна зробити висновок, що викопні рештки документально засвідчують існування процесу макроеволюції. У ній сказано: «Було знайдено стільки перехідних форм,— між рибами і земноводними, між земноводними й рептиліями, між рептиліями і ссавцями, у тому числі приматами,— що часто годі точно визначити, коли відбувався перехід з одного виду в інший».

А втім, така смілива заява викликає сумніви. Чому? У 2004 році «Нешнл джіоґрефік» порівняв літопис викопних решток до «фільму про еволюцію, в якому при монтажі з кожної тисячі кадрів залишили по одному». То хіба можливо на цьому одному з тисячі кадрів побудувати ціле вчення про макроеволюцію? Про що насправді свідчить літопис викопних решток? За словами переконаного еволюціоніста Найлса Елдріджа, цей літопис показує, що протягом мільярдів років «більшість видів майже, а то й взагалі, не зазнали еволюційних змін».

На сьогодні вчені віднайшли й каталогізували понад 200 мільйонів великих і мільярди дрібних викопних знахідок. Чимало науковців на основі цього детального палеонтологічного літопису дійшли висновку, що основні групи тварин виникали на нашій планеті раптово і протягом довгого періоду з ними не відбувалося суттєвих змін, або ж вони зникали так само несподівано, як і з’являлися. Біолог  Джонатан Уеллс стосовно цієї теми говорить: «Теорія про те, що представники різних царств, типів і класів, які пройшли ряд змін, походять від спільних предків, не є доведеним фактом. Адже вчення, яке ґрунтується тільки на палеонтологічних знахідках і дослідженні молекулярних систем, може бути лише теорією».

Еволюція: факт чи вигадка?

Чому ж так багато еволюціоністів переконані, що макроеволюція є доведеним фактом? Критикуючи деякі погляди Річарда Докінса, відомий еволюціоніст Річард Левонтін написав, що, на жаль, багато вчених охоче приймають різні теорії, які суперечать здоровому глузду, а втім «ми цілковито віддані матеріалізму, і в цьому наша перевага» *. Чимало науковців відкидають саму можливість існування розумного Конструктора, бо, як пише Левонтін, «для нас наука і Бог — несумісні».

Стосовно цього в журналі «Саєнтифик америкен» цитувалися слова соціолога Родні Старка: «Майже 200 років насаджувалася думка про те, що справжній науковець не повинен забивати собі голову релігійними вченнями». Він додав, що сьогодні в дослідницьких університетах панує свого роду дискримінація, адже «релігійні люди не мають права навіть згадувати про Бога». За словами Старка «[у наукових колах] думка тих, хто не вірить у Бога, має вагу і з нею більше рахуються».

Якщо ви погоджуєтеся з вченням про макроеволюцію, то мусите бути впевненими, що агностики чи атеїсти не дозволять своїм переконанням впливати на їхнє трактування наукових відкриттів. Вам слід повірити в те, що саме внаслідок мутацій і природного добору виникли всі форми життя. До того ж ви повинні закрити очі на той факт, що століття наукових досліджень мутаційних процесів показали, що внаслідок них не можуть виникати абсолютно інші види. І хоча палеонтологічний літопис засвідчує: основні види рослин і тварин виникли раптово і протягом мільярдів років не еволюціонували в інші види, ви таки мусите вірити, що всі живі істоти походять від одного предка. Тож з огляду на вищесказане, як ви думаєте: еволюція — це факт чи вигадка?

[Примітки]

[Вставка на сторінці 15]

«Мутація не може перетворювати первинні види [рослин і тварин] у цілком нові».

[Вставка на сторінці 16]

Спостереження за дарвіновими в’юрками засвідчують, що представники одного виду можуть адаптуватися до мінливих умов навколишнього середовища.

[Вставка на сторінці 17]

Палеонтологічний літопис показує, що основні групи тварин виникали на нашій планеті раптово і протягом довгого періоду з ними не відбувалося суттєвих змін.

[Таблиця на сторінці 14]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

КЛАСИФІКАЦІЯ ЖИВИХ ОРГАНІЗМІВ

Щоб упорядкувати величезну кількість живих організмів, біологи класифікують їх на різні групи: від видів до царств *. Розгляньте, до яких груп вчені відносять людину, а також фруктову мушку.

ЛЮДИ ФРУКТОВІ МУШКИ

Вид розумна фруктова

Рід людина мушка

Родина Гомініди Дрозофіли

Ряд Примати Мухи

Клас Ссавці Комахи

Тип Хордові Членистоногі

Царство Тварини Тварини

[Примітка]

[Відомості про джерело]

Таблиця створена на основі книжки Джонатана Уеллса «Святині еволюції: правда чи міф? Чому еволюційна теорія містить стільки неточностей?» (англ.).

[Ілюстрації на сторінці 15]

Мутант фруктової мушки (вгорі). Хоча вона дещо змінена, та все ж залишається фруктовою мушкою.

[Відомості про джерело]

© Dr. Jeremy Burgess/Photo Researchers, Inc.

[Ілюстрації на сторінці 15]

Дослідження процесу мутації у рослин виявило, що нові мутантні форми з’являються дуже рідко, адже здебільшого мутації мають повторювальний характер. (Мутантна форма має більші квіти).

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 13]

From a Photograph by Mrs. J. M. Cameron/ U.S. National Archives photo

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

Головки в’юрків: © Dr. Jeremy Burgess/ Photo Researchers, Inc.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 17]

Динозавр: © Pat Canova/Index Stock Imagery; рештки: GOH CHAI HIN/AFP/Getty Images