«Гадаю, ви доктор Лівінгстон»

Від нашого дописувача в Танзанії

«Під манговим деревом, яке колись тут росло, 10 листопада 1871 року зустрілись Генрі Стенлі й Давид Лівінгстон». (Напис на пам’ятнику Лівінгстону в Уджиджі, що на березі озера Танганьїка, Танзанія)

МИНУЛО вже понад сто років з того дня, коли Стенлі промовив: «Гадаю, ви доктор Лівінгстон». Мабуть, мало хто, окрім самих танзанійців, розуміє, чим була знаменна ця зустріч.

У Танзанії є музей Лівінгстона. Тож завітаймо до нього, щоб більше довідатись про ті давні події. Тут нас сердечно вітає екскурсовод, пан Мбінґо. Свою розповідь він починає такими словами: «На місці, де стоїть пам’ятник, колись росло здоровенне мангове дерево. Власне під ним зустрілися Стенлі й Лівінгстон». Нині поряд з пам’ятником ростуть два величезні мангові дерева. Наш екскурсовод пояснює: «Річ у тім, що в 1920-х роках стало зрозуміло: старе мангове дерево помирає. Пробували врятувати його, але це нічого не дало. Тому замість нього вирішили посадити два молоді саджанці».

Ким був Лівінгстон?

Ми сідаємо в тінь мангового дерева, і пан Мбінґо продовжує свою розповідь: «Давид Лівінгстон народився в Шотландії 1813 року в невеликому містечку Блантайр. Він виростав у злиднях і вже в шкільному віці мусив заробляти собі на життя. Згодом отримав освіту лікаря й місіонера». Ми довідались, що Лондонське місіонерське товариство послало Лівінгстона до Африки, де він провів 30 років свого життя і здобув славу видатного місіонера й дослідника.

Пан Мбінґо веде далі: «Д-р Лівінгстон тричі приїздив до Африки. Першого разу побував у Південній Африці 1841 року. Згодом у 1845-му він одружився з Марією Моффат, донькою місіонера Роберта Моффата». У них було четверо дітей. Але через любов до мандрів у Лівінгстона для сім’ї завше бракувало часу. А втім, його дружина часто вирушала з чоловіком у подорожі вглиб континенту. Померла Марія Лівінгстон 1862 року від малярії, під час однієї з експедицій свого чоловіка.

У «Новій британській енциклопедії» сказано: «Лівінгстон прагнув поширювати своєрідну трійцю — християнство, комерцію та цивілізованість. Цим він хотів відкрити світові незвідану частину Південної Африки, і досягти самого серця Чорного континенту. У 1853 році він недвозначно виклав свою ідею, сказавши знамениті слова: «Я мушу прокласти шлях до глибин Африки, навіть ціною власного життя». Лівінгстон здійснював свої подорожі не лише з метою поширювати Слово Боже. Він завзято боровся за скасування работоргівлі. Крім того, він палав бажанням відкривати нові землі та  поставив перед собою мету: знайти витоки Нілу.

З часом Лівінгстон побачив, що не зможе самотужки здійснити усі свої задуми. У 1857 році він сказав групі молодих людей з Кембриджського університету: «Знаю, що через кілька років я помру на цьому континенті, який для нас уже відкритий. Не дозвольте, щоб шлях туди знову закрився! Я повертаюсь до Африки прокласти дорогу для торгівлі та християнства. Чи ви продовжите розпочату мною справу? Нехай це буде вашим завданням».

Лівінгстон багато мандрував теренами Центральної Африки і зробив чимало відкриттів. Він першим серед європейців побачив величний водоспад на річці Замбезі, якого назвав на честь королеви Вікторії. Пізніше Лівінгстон казав про водоспад: «Це — найпрекрасніше з усіх місць, які я тільки бачив в Африці».

Пошуки

Наш гід оповідає далі: «В останню свою мандрівку Лівінгстон вирушив 1866 року. Але в дорозі почались проблеми. Дехто з помічників залишив його й повернувся до Занзібара. Там вони поширили чутки, ніби Лівінгстон уже мертвий. Проте відважний мандрівник не здавався. Дійшовши до селища Уджиджі, що на східному березі озера Танганьїка, він організував там базу для своїх майбутніх експедицій.

Майже три роки Європа не отримувала від Лівінгстона жодних відомостей. Дехто гадав, що він уже помер. Тому видавці газети «Нью-Йорк геральд» послали свого кореспондента Генрі Мортона Стенлі на пошуки Лівінгстона — живого чи мертвого. Звичайно, Лівінгстон не помер і не заблудився в африканських хащах. Одначе він опинився у скрутній ситуації: був дуже хворий і в нього майже вичерпались запаси. Але одного листопадового дня 1871 року до будиночка Лівінгстона вбіг його слуга і закричав: «Мзунґу анакуя! Мзунґу анакуя!» Мовою суахілі це означало: «Сюди йде біла людина!»

Стенлі шукав Лівінгстона приблизно вісім місяців. До Африки він добирався через Індію. Шостого січня 1871 року Стенлі прибув на острів Занзібар, а 21 березня вирушив з міста Баґамойо, що на східному узбережжі Африки, вглиб континенту. У дорогу з собою він узяв 200 найманих помічників та шість тонн припасів. На експедицію чигало безліч небезпек, адже перед нею лежало 1500 кілометрів незвіданих земель. Від проливних дощів ріки виходили з берегів. Стенлі і його супутники знемагали від втоми, малярії та інших хвороб. Річки кишіли  крокодилами. Якось Стенлі з жахом спостерігав, як цей хижак напав на одного з останніх ослів, що несли вантаж, і вбив його. А одного разу сам Стенлі мало не потрапив у крокодилячу пащу! Проте всі ці випробування не зупиняли завзятого мандрівника. Згодом до нього стали доходити вісті про старенького білого чоловіка, що живе десь неподалік.

Коли пошукова експедиція наблизилась до Уджиджі, Стенлі почав готуватись до зустрічі. У книжці Річарда Голла «Стенлі» сказано: «Стенлі був виснажений, але хотів показати Лівінгстону бравих чоловіків, а не змучених подорожніх. Адже це був історичний момент, і Стенлі не лише мав стати його учасником, але й мусив описати його. Кожен член експедиції одягнув найліпший одяг, який ще зберігся. Стенлі обв’язав свій тропічний шолом новою стрічкою, одягнув чисті білі штани, а взуття до блиску начистив».

Ось як цю зустріч описав сам Стенлі: «Нарешті експедиція зупиняється... Перед нами стоїть група найповажніших арабів. Наблизившись, бачу серед них біле обличчя старого чоловіка... Ми знімаємо головні убори, і я кажу: «Гадаю, ви доктор Лівінгстон». А він на це: «Так».

Після зустрічі

Попервах Стенлі хотів лише узяти в Лівінгстона інтерв’ю для газети. Але обидва мандрівники швидко заприязнились. Про це наш екскурсовод розповідає: «Стенлі гостював у Лівінгстона кілька тижнів, і вони разом досліджували озеро Танганьїка. Стенлі пробував переконати Лівінгстона повернутись до Європи, але той мав твердий намір залишитися і знайти витоки Нілу. Тож 14 березня 1872 року Стенлі та Лівінгстон тепло попрощались. Стенлі відправився у зворотну дорогу до узбережжя Індійського океану. Там він закупив нові припаси і вислав їх Лівінгстону. Після цього Стенлі вирушив до Європи».

А Лівінгстон? Наш екскурсовод пояснює: «У серпні 1872 року Лівінгстон знову вирушив на пошуки витоків Нілу. Він подався на південь, до Замбії. Але виснаження і хвороби зробили свою справу: 1 травня 1873 року видатний мандрівник помер. Слуги Лівінгстона... поховали в африканській землі лише його серце і внутрішні органи. А тіло забальзамували й відправили за 2000 кілометрів у місто Баґамойо. Тутешні місіонери подбали, щоб його перевезли до Занзібара, а звідти до Великої Британії. Останки Лівінгстона прибули до Лондона 15 квітня 1874 року і через три дні були поховані у Вестмінстерському абатстві. Отже, з дня смерті до похорону пройшов майже рік».

Стенлі повернувся до Африки, щоб продовжити справу Лівінгстона. Він очолив експедицію, котра досліджувала околиці озер Вікторія і Танганьїка, а також витоки могутньої ріки Конго.

Сміливість і завзяття цих двох мандрівників викликає неабияке захоплення. Про Лівінгстона в «Британській енциклопедії» сказано: «Його відкриття в царині географії, техніки, медицини та соціології збагатили науку; ними й досі цікавиться багато людей». Сьогодні Лівінгстона і Стенлі знають більше не як проповідника і репортера, а як дослідників. Усе ж їхній подвиг посприяв тому, що десятиліттями пізніше біблійні знання поширились на африканських просторах.

Місіонери — Свідки Єгови — допомогли сотням тисяч африканців навчитися біблійної правди. Приміром, в Уджиджі, де Стенлі зустрівся з Лівінгстоном, проповідницьке служіння Свідків настільки знане, що коли люди бачать їх при своїх дверях, то зазвичай кажуть: «Гадаю, ви — Свідки Єгови».

[Карта на сторінці 23]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

озеро Вікторія

Подорожі Лівінгстона.

Кейптаун

Порт-Елізабет

Куруман

озеро Нґамі

Лініанті

Луанда

водоспад Вікторія

Келімане

Мозамбік

Мікіндані

Занзібар

Чітамбо

озеро Танганьїка

Ніанґве

Уджиджі, місце де зустрілись два мандрівники

Мандрівка Стенлі в пошуках Лівінгстона 1871 року.

Занзібар

Баґамойо

Уджиджі, місце де зустрілись два мандрівники

[Відомості про джерело]

Map: Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Ілюстрація на сторінках 22, 23]

Давид Лівінгстон.

[Відомості про джерело]

Livingstone: From the book Missionary Travels and Researches in South Africa, 1858

[Ілюстрація на сторінці 23]

Генрі Стенлі.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Водоспад Вікторія.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Свідки Єгови проповідують біблійну правду в Уджиджі.