Стародавня клятва із сучасним значенням

ПРИБЛИЗНО 400 року до н. е. грецький лікар Гіппократ, якого називають батьком медицини, написав «Клятву Гіппократа». Медики все ще керуються шляхетними принципами цієї клятви. Саме так думає більшість людей. Однак чи це правда?

Факти вказують на те, що Гіппократ, найімовірніше, не був автором клятви, яка носить його ім’я. Окрім того, не всі медики сьогодні погоджуються з принципами, викладеними у первісному варіанті цієї клятви.

Але чи відомо, хто насправді написав цю стародавню клятву? І чи має вона якесь значення для нас сьогодні?

Чи був Гіппократ автором клятви?

Існує багато підстав для сумнівів у тому, що клятву написав Гіппократ. По-перше, звернімо увагу, що клятва починається з присяги в ім’я божеств. Проте вважається, що Гіппократ першим відокремив медицину від релігії і став шукати фізичні причини захворювань, не підтримуючи ідеї про їхнє надприродне походження.

По-друге, за днів Гіппократа медики широко практикували деякі речі, заборонені клятвою. (Дивись інформацію на сторінці 21). Наприклад, аборт і самогубство тоді не засуджувалися ані законом, ані релігією. По-третє, той, хто давав клятву, обіцяв не робити жодних розтинів, залишивши це хірургам. А значна частина Гіппократового збірника — збірника медичних праць, авторство якого часто приписують Гіппократу і кільком іншим лікарям давнини,— присвячена техніці проведення операцій.

Тому, хоча питання про авторство «Клятви Гіппократа» й досі є предметом наукових дебатів, цілком імовірно, що Гіппократ таки не написав цієї клятви. Філософські погляди, відображені в ній, найбільше відповідають поглядам піфагорійців IV сторіччя до н. е. Це вони вважали життя священним і тому виступали проти хірургічних операцій.

Забуття і відродження

Хоч би хто був автором клятви, вона, безсумнівно, справила великий вплив на західну медицину, зокрема на лікарську етику. Клятву названо «вершиною розвитку чітких етичних норм у медицині», «основою відносин лікаря з пацієнтом у розвинених  країнах» і «найвищим досягненням професійної етики». У 1913 році відомий канадський лікар Сер Вільям Ослер сказав: «Немає значення, чи її написали за часів Гіппократа, чи ні... Лікарі керувалися цією клятвою протягом 25 століть, і ще досі в багатьох університетах на церемонії присвоювання докторського ступеня звучать клятви, подібні до Гіппократової».

А втім, клятві довелося пережити і період непопулярності. Це сталося на початку XX століття, можливо, через науковий прогрес. Дедалі більше поширювалися раціоналістичні погляди, тому клятву стали вважати застарілою і непридатною. Але, незважаючи на поступ у науці, медики й далі потребували етичного керівництва, і, мабуть, саме тому протягом останніх десятиліть до клятви повернулося колишнє визнання.

У багатьох медичних навчальних закладах при вступі чи на церемонії вручення дипломів студенти знову дають лікарську клятву. Дослідження, яке проводилось у 1993 році, виявило, що в 98 відсотках медичних вузів Канади і США прийнято давати  певну клятву. Хоча в 1928 році ця цифра становила лише 24 відстотки. Результати подібного дослідження у Великобританії показали, що приблизно в половині медичних навчальних закладів студенти нині дають клятву або урочисту обіцянку. В Австралії та Новій Зеландії цей показник теж становить коло 50 відсотків.

Змінюються погляди, змінюється й клятва

Протягом віків «Клятву Гіппократа» неодноразово змінювали, щоб пристосувати її до поглядів загальновизнаного християнства. Інколи зміни робили з метою вирішити певні питання, скажімо, чи лікувати хворих на чуму, чи ні. Ближче до наших часів у клятву внесли зміни відповідно до сучасних поглядів.

Багато варіантів клятви вже не містять ідей, які не відповідають сучасній медичній практиці, натомість до них додано інші засади, важливі для нашого суспільства. Наприклад, право пацієнта на самовизначення у наші дні вважається чи не основним принципом медицини. Однак такої ідеї не існувало в стародавній грецькій медицині, тому про це не згадувалось у «Клятві Гіппократа». Сьогодні ж поняття про права пацієнта є невід’ємною частиною багатьох лікарських клятв.

Крім того, змінюються відносини між лікарями і пацієнтами, оскільки чимраз більшого значення набуває концепція про свідому згоду. Тож зрозуміло, що «Клятву Гіппократа» в її первісному вигляді використовують лише в небагатьох медичних навчальних закладах.

Однак клятва зазнала ще суттєвіших змін. У 1993 році тільки в 43 відсотках лікарських клятв у Канаді та США згадувалося про відповідальність лікаря за свої дії, і разом з тим в більшості сучасних лікарських клятв не передбачено жодного покарання за порушення обіцянок. Крім того, рідко згадується обіцянка не робити аборту та евтаназії (умертвіння в разі невиліковної хвороби) і майже ніхто не присягається божествами. Що ж до обіцянки не вступати у статеві контакти з пацієнтами, то вона міститься лише у трьох відсотках клятв, які використовуються у вузах вищезгаданих країн.

Цінність клятви

Хоча текст «Клятви Гіппократа» зазнав великих змін, лікарська клятва і досі вважається важливою, оскільки професія медика тісно пов’язана з дотриманням основоположних шляхетних норм моралі. Крім того, дослідження 1993 року виявило, що більшість клятв, які нині дають нові лікарі, зосереджуються на обов’язках лікаря стосовно пацієнта. Даючи клятву, майбутні лікарі зобов’язуються робити усе можливе, аби допомогти пацієнтові. Такі урочисті обіцянки базуються на важливих моральних принципах, якими повинен керуватися кожен лікар.

У вступній статті до «Медичного журналу Австралії» (англ.) професор Едмунд Пеллегріно написав: «Можливо, для більшості наших сучасників лікарська клятва — це лиш уламок стародавньої ідеї. Однак суть цієї ідеї і донині залишилась у свідомості лікарів. Вона нагадує нам, що, цілком відкинувши цю концепцію, ми перетворимо медицину на бізнес, єдина мета якого — прибутки».

Мабуть, питання про те, чи «Клятва Гіппократа» або якась інша обіцянка, складена на основі тієї стародавньої клятви, є важливою у наш час, залишатиметься предметом наукових дебатів. Але, незважаючи на це, самовідданість лікарів, з якою вони піклуються хворими, завжди гідна високої пошани.

[Рамка на сторінці 21]

«КЛЯТВА ГІППОКРАТА»

ЗА ПЕРЕКЛАДОМ ЛЮДВІГА ЕДЕЛЬШТАЙНА

Клянусь Аполлоном лікарем, Асклепієм, Гігієєю, Панакеєю і всіма богами й богинями, беручи їх у свідки, що виконуватиму відповідно до моїх сил і мого розуміння цю присягу та обіцянку:

Шанувати того, хто навчив мене лікарського мистецтва, як рідних батьків, жити, співпрацюючи з ним, і, якщо він потребуватиме грошей, ділитися з ним своїми; його нащадків вважати своїми братами по батькові і навчати їх цього мистецтва — якщо вони бажатимуть навчитися його — без плати і без жодної угоди; повчання, усні уроки і все інше в ученні передати своїм синам, синам свого вчителя й учням, які пов’язані цим зобов’язанням і клятвою за законом медичним, але нікому іншому.

Відповідно до моїх сил і мого розуміння я запроваджу для хворого режим на його користь та берегтиму його від шкоди і несправедливості.

Я не дам смертельного ліку нікому, хто проситиме його в мене, і не вкажу дороги до подібного задуму. Так само я не дам жодній жінці абортивного засобу. Я провадитиму своє життя і своє мистецтво в чистоті й непорочності.

Я у жодному разі не робитиму розтину, навіть тим, хто страждає від кам’яної хвороби, а полишу це людям, які займаються цією справою.

Хоч би в який дім я увійшов, я ввійду туди для користі хворого, будучи далеким від усього умисного, несправедливого і згубного, особливо від любовних справ із жінками і чоловіками, вільними і рабами.

Хоч би що під час лікування — а також і без лікування — я побачив чи почув стосовно життя людського — з того, що не слід ні в якому разі розголошувати,— я мовчатиму про це, вважаючи ганебним поширювати подібні речі.

Якщо я непорушно дотримуватимусь цієї клятви, то нехай буде дане мені щастя у житті й у мистецтві, а також слава серед всіх людей по вічні часи; якщо я порушу її чи клястимусь неправдиво, нехай станеться мені протилежне цьому.

[Ілюстрація на сторінці 20]

Сторінка з Гіппократового збірника.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 20]

Hippocrates and page: Courtesy of the National Library of Medicine.