Світ, де радіють кожному

«Оскільки проблема біженців — глобальна, вона вимагає також глобального розв’язання». (Ґіл Льошер, професор міжнародних відносин)

МОЛОДЕ подружжя втікало під покровом ночі. Хоча їхнє дитя було ще зовсім мале, занепокоєний чоловік не хотів гаяти ані хвилини. Він почув, що жорстокий диктатор краю має намір учинити на містечко кривавий напад. Подолавши майже 200 важких кілометрів, сім’я зрештою перетнула кордон і відчула себе в безпеці.

Згодом про цю скромну родину довідався цілий світ. Дитям цим був Ісус, а його батьками — Марія та Йосип. Ці біженці залишили свій край не задля пошуку матеріальних багатств, а через те, що ситуація вдома була небезпечною для життя. Адже мішенню кривавого нападу була їхня дитина!

Коли політична ситуація поліпшилась, Йосип і його сім’я, подібно до багатьох інших біженців, повернулися на батьківщину. Але те, що вони вчасно утекли, безперечно, допомогло врятувати життя їхньої дитини (Матвія 2:13—16). Єгипет — країна, що надала їм притулок,— уже здавна приймав політичних біженців і тих, хто втікав від нужди. Багато століть перед тим, коли голод спустошив Ханаанську землю, прабатьки Ісуса також знайшли в Єгипті притулок (Буття 45:9—11).

У безпеці, але незадоволені

Біблійні й сучасні приклади показують, що втеча в іншу країну може врятувати життя. Все ж багатьом родинам неймовірно важко залишити свій дім. Навіть якщо він дуже скромний, у нього, мабуть, вклали багато праці та грошей. Цей дім також може бути родинним спадком, який єднає їх з культурою народу та рідним краєм. Крім того, біженці беруть зі собою зовсім мало речей або й взагалі нічого. Тому, незалежно від попередніх умов життя, усі вони приречені на бідність.

Діставшись безпечного місця, біженці відчувають полегшення. Але іноді це почуття швидко зникає, якщо здається, ніби майбутнє нічого, опріч табору, не обіцяє. І чим довше людина є біженцем, тим гнітючішим стає її життя, особливо коли вона не має жодних контактів з місцевим населенням. Біженці, як і всі інші люди, хочуть десь осістися, пустити коріння. А табір аж ніяк не назвеш ідеальним місцем для сім’ї. Чи настане врешті час, коли кожен матиме місце, яке зможе назвати своєю домівкою?

Чи репатріація — це вихід?

Протягом 1990-х років коло дев’яти мільйонів тих, хто був змушений залишити рідні місця, зрештою повернулися додому. Для декого з них це була радісна зміна, і вони із запалом взялися за побудову нового життя. Але інші просто змирилися з долею й повернулися тільки тому, що їхня ситуація в чужій країні стала нестерпною. Проблеми, які ці люди мусили долати там, були неймовірно важкими. Тому вони вирішили, що вдома, попри усі небезпеки, з якими, безперечно, доведеться зіткнутися, їм житиметься краще.

Та навіть за найліпших умов репатріація пов’язана з великими труднощами, оскільки потрібно вдруге здійнятися з місця і  розпочати все знову. «Кожне переселення супроводжується якимись втратами: втратою землі, роботи, дому, худоби тощо,— говориться у книжці «Стан біженців світу в 1997—1998 роках».— І кожне переселення — це початок важкого процесу відродження». Згідно з одним дослідженням, проведеним серед репатрійованих біженців Центральної Африки, «для тих, хто отримував у місці втечі допомогу, повернення буває важчим, аніж саме життя на чужині».

Однак ще більш невтішною є ситуація тих мільйонів нещасних, яких змушують повернутися додому всупереч їхній волі. Що ж їх там чекає? «Людям, що повертаються, можливо, доведеться жити в умовах, коли майже не існує жодних законів, процвітає бандитизм і жахлива злочинність, коли демобілізовані солдати грабують цивільне населення й ручна вогнепальна зброя досяжна більшості мешканців»,— говориться у звіті ООН. У такому ворожому середовищі ці переселенці, звичайно ж, не почуватимуться в безпеці.

Як створити світ, безпечний для кожного

Примусова або вимушена репатріація ніколи не вирішить проблем біженців, якщо не приділяти уваги справжнім причинам цих проблем. Пані Садако Оґата, колишній Верховний комісар ООН у справах біженців, заявила 1999 року: «Події цього десятиліття, а також минулі роки дуже чітко показують, що не можна розглядати проблем біженців, не торкаючись питання безпеки».

А це питання є дуже болючим для мільйонів мешканців землі. Кофі Аннан, Генеральний секретар ООН, стосовно цього каже: «У деяких частинах світу внутрішні конфлікти й ворожнечі між общинами призвели держави до краху, внаслідок чого громадяни стали зовсім беззахисні. В інших місцях люди не почуваються у безпеці через уряди, які відмовляються діяти на благо свого народу, переслідують опонентів і карають невинних представників меншин».

Війни, переслідування й племінна ворожнеча — основні вороги безпеки, про які згадав Кофі Аннан,— зазвичай кореняться у ненависті, упередженнях і несправедливості. І викорінити це зло не буде легко. Але чи це означає, що проблема біженців неминуче збільшуватиметься?

Якби все залишилось у людських руках, то так, безсумнівно, і сталося б. Але в Біблії Бог обіцяє ‘аж до краю землі припинити війни’ (Псалом 46:10). Через свого пророка Ісаю він також виявляє, що настане час, коли люди «доми побудують, і мешкати будуть, і засадять вони виноградники, і будуть їхній плід споживати... Не будуть вони працювати надармо, і не будуть родити на страх, вони бо насіння, благословлене Господом, і нащадки їхні з ними» (Ісаї 65:21—23). У таких умовах проблема біженців цілком зникне. Але чи настануть колись такі умови?

 «Оскільки думки про війну виникають у головах людей, тому в їхній свідомості потрібно вкоренити ідею захисту миру»,— говориться у преамбулі до Статуту ООН з питань освіти, науки і культури. Наш Творець добре знає, що людям необхідно змінити своє мислення. Той самий пророк пояснює, завдяки чому кожен мешканець землі буде жити у майбутньому безпечно: «Не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває» (Ісаї 11:9).

Свідки Єгови вже переконалися, що пізнання Господнє, тобто знання про Єгову, допомагає перемагати упередження і ненависть. У своїй міжнародній проповідницькій праці вони поширюють християнські вчення і цінності, завдяки яким навіть у країнах, де шаленіє війна, люди вчаться виявляти любов замість ненависті. Свідки також намагаються робити для біженців усе, що можуть, аби зменшити їхні страждання.

Але Свідки Єгови усвідомлюють, що цілковите розв’язання проблеми біженців залежить лише від Божого помазаного Царя, Ісуса Христа. Він, безперечно, розуміє, як легко ненависть і насилля можуть зруйнувати життя людей. Біблія запевняє нас, що Ісус судитиме убогих за правдою (Ісаї 11:1—5). Під його небесним правлінням Божа воля виконуватиметься на землі так само, як на небі (Матвія 6:9, 10). Коли настане цей день, уже ніхто ніколи не буде змушений ставати біженцем. І кожен матиме місце, яке назве своєю домівкою.

[Рамка на сторінці 12]

Що потрібне для розв’язання проблеми біженців?

«Щоб задовольнити потреби всіх переміщених осіб на землі — і біженців, і переміщених у межах своєї країни,— треба зробити набагато більше, ніж просто надати на якийсь час безпечний притулок і допомогу. Слід взятися за такі проблеми, як переслідування, насилля і воєнні конфлікти, що власне змушують людей покидати свої доми. Потрібно визнати право всіх чоловіків, жінок і дітей втішатися миром та безпекою, а також право на те, щоб їх поважали й не змушувати до втеч» («Стан біженців світу у 2000 році»).

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 13]

Яке рішення дає Боже Царство?

«Тоді в пустині буде жити право, а в саду родючім перебувати справедливість. І ділом справедливости мир буде, а плодом справедливости — спокій та безпека довічна. Народ мій житиме в оселі миру, в житлах безпечних і в осідках спокійних» (Ісаї 32:16—18, Хом.).