Праця добровольців на ділі

ЩОП’ЯТНИЦІ після обіду приймальня Сірлі, учительки середнього віку з Бразилії, перетворюється на шкільний клас. Десь о другій годині приходить Амелія, одна з її учениць. Вона не пропускає жодного уроку і читає зараз ліпше від багатьох школярів. Амелії 82 роки.

Амелія наслідує приклад понад 60 осіб похилого віку, що закінчили безплатний курс письменності, який проводить Сірлі у своєму містечку. Нещодавно про доброчинну працю Сірлі сповістила бразильська газета «Жорнал ду Судуесте». Автор статті зазначив, що ця жінка «зробила великий внесок у життя суспільства». Потім він додав: метод Сірлі настільки ефективний, що «лише через 120 годин навчання вони [старенькі учні] пишуть листи, читають газети, дають собі раду з підрахунками і справляються з іншими повсякденними завданнями». Далі стаття повідомляє, що як навчальний посібник Сірлі використовує брошурку «Вчіться читати і писати», видану Свідками Єгови *.

Від сором’язливості до почуття власної гідності

Ще одна учениця Сірлі, 68-річна Дона Люсія, розповідає, що колись, будучи неграмотною, соромилась розмовляти з іншими. Важко було навіть ходити за покупками. «Тепер я пишу листи своїм родичам до інших міст і даю собі раду з грошима.  Мене більше ніхто не обраховує»,— каже вона, усміхаючись. Марії теж 68. Вона пригадує, що колись з ніяковінням замість підпису ставила свій відбиток пальця на квитанції про отримання пенсії. «Я почувалась як інвалід»,— говорить ця жінка. Але Марія закінчила курс письменності й тепер з радістю ставить свій підпис.

Завдяки добрим відгукам учнів та випускників безплатна програма Сірлі набрала такої популярності, що тепер в її кімнаті не вистачає місця. Незабаром цей курс буде проводитися у просторішому приміщенні.

 Програма, що принесла нагороду

Сірлі — Свідок Єгови. Ви, безперечно, знаєте про біблійну освіту, яку в рамках добровільного служіння надають Свідки Єгови. А втім, не одна Сірлі має такий успіх. Курси письменності, які проводяться у сотнях Залів Царства по цілій Бразилії, допомогли понад 22 000 мешканців цієї країни навчитися читати й писати.

Подібні програми Свідків Єгови принесли добрі плоди в інших частинах світу. Наприклад, в африканській країні Бурунді представники Національного бюро у справах письменності дорослих (відділ Міністерства освіти) були дуже задоволені результатами програми навчання письменності, яку проводять Свідки, і тому дали чотирьом учителям нагороду за «важку працю, яку вони виконали, аби навчити інших читати». Особливо представники уряду були вражені тим, що 75 відсотків тих, хто навчився читати й писати,— дорослі жінки, тоді як саме ця група населення соромиться брати участь у таких програмах.

У Мозамбіку на курсах письменності, які проводять Свідки, навчається 4000 чоловік, і за минулі чотири роки читати й писати навчилося понад 5000 осіб. Один колишній учень написав: «Хотів би щиро подякувати за курси... Завдяки курсам вмію читати і писати».

 Гуманітарна допомога «не на словах, а на ділі»

Надання гуманітарної допомоги — це ще одна форма добровольчої служби, яку виконують Свідки Єгови. Недавно на товарному складі у Парижі не було де й яблуку впасти. Це 400 добровольців протягом вихідних запаковували в коробки продукти, одяг та медикаменти. Наприкінці неділі до відправки були готові дев’ять великих контейнерів з гуманітарною допомогою на суму 1 мільйон доларів. Невдовзі вантаж прибув у знівечену війною Центральну Африку, де місцеві Свідки-добровольці швидко розподілили речі. Крім того, більшість тих речей пожертвували саме Свідки.

Одна газета в Конго (Кіншаса) похвалила Свідків Єгови, що вони надають гуманітарну допомогу «не на словах, а на ділі». Офіційні представники Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ) також підтримали цю програму. Одній працівниці УВКБ у Демократичній Республіці Конго настільки сподобалась організованість, з якою Свідки надають гуманітарну допомогу, що вона дозволила добровольцям користуватися її автомобілем. Це справило враження і на місцевих людей. Дехто, бачачи, що всі, хто потребував допомоги, швидко її отримали, дивувався і запитував: «Як же ви організували все, щоб нікого не оминути?»

Гуманітарна допомога, яку надають Свідки Єгови, та їхні уроки писемності — це лише два приклади праці, яку вже десятиліттями виконують Свідки по всьому світі. Однак вони займаються ще й іншими видами добровільної праці, і таке служіння приносить насправді довготривалі благотворні наслідки. І саме про це говориться в наступній статті.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 6, 7]

Добровольча праця зазнає змін

Робота Джулі пов’язана з подорожами по всьому світі. Незважаючи на свою зайнятість, їй вдається час від часу виконувати добровольчу працю. Недавно, будучи в Південній Америці, вона півдня провела в притулку для сиріт коло Сант-Яго (Чилі). Ця жінка каже, що подорожі відкривають перед добровольцем «великі можливості».

Подібно до Джулі, чимраз більше добровольців виділяє для допомоги свій час, але не так багато часу, як колись. «Ця тенденція нова,— говорить Сара Мелендес, голова дослідницької групи, яка збирає дані про добровольчу працю. «Люди працюють як добровольці, але спорадично». Тому організатори стривожені браком добровольців і намагаються укомплектувати штати, необхідні для виконання своїх програм.

«Гнучкий графік добровольчої праці»

На думку декотрих організаторів, нова тенденція — менше часу присвячувати доброчинній праці — спричинена зміною ставлення добровольців до своєї справи. «Тепер вже немає добровольців з підходом: «Працюватиму тут доти, доки буду потрібен»,— говорить Сузан Елліс, консультант добровольчих груп.— Люди вже не беруть зобов’язань». Її думку поділяє журналістка Айлін Деспін. Взявши інтерв’ю у декількох керівників добровольчих груп щодо браку добровольців, вона дійшла висновку, що «на службу добровольців сильно впливає страх перед відповідальністю».

Однак Кетлін Бейренс, директор організації «New York Cares», про яку згадувалось у попередній статті, вважає: дехто виконує добровольчу працю поспіхом не тому, що не хоче нести відповідальності, а тому, що не має часу. Той, хто мусить працювати по 50 годин на тиждень і разом з тим доглядати дітей чи стареньких батьків, аж ніяк не може регулярно пропонувати свою допомогу. «Однак той факт, що ці зайняті люди і далі займаються доброчинною діяльністю,— говорить вона,— показує, що вони мають дуже велике почуття відповідальності».

За словами Бейренс, для таких зайнятих людей єдине розв’язання — «гнучкий графік добровольчої праці». Тепер багато добровольчих організацій навіть пропонують програми, які можна виконати лише за один день. «Це дозволяє здійснювати важливу доброчинну працю за гнучким графіком, займаючись цим час від часу».

Крім того, дедалі більше людей виконує добровольчу працю у себе вдома за комп’ютером: вводить інформацію і здійснює пошуки. У журналі «Уолл-стрит джорнел» говориться: «Мабуть, найнезвичайнішим і, як дехто каже, найперспективнішим видом добровольчої служби, котрий почали називати «гнучкою добровольчою працею», є робота в режимі «он-лайн».

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 8]

Вони прийшли на допомогу в Кобе!

Важко описати словами спустошення, якого завдав землетрус японському портовому місту Кобе в січні 1995 року. Загинуло 5000 чоловік; серед землетрусів, зареєстрованих у Японії з 1923 року, цей приніс найбільше смертей. Свідки Єгови з Японії та інших країн по всьому світі почали негайно надавати жертвам допомогу. Після заснування фонду допомоги за три робочих дні вони пожертвували понад один мільйон доларів. У Кобе став надходити потік всіляких речей.

Один християнський старійшина, який брав участь у наданні допомоги, незабаром побачив, що в Залі Царства є більше речей, ніж потрібно. Що ж робити з усім цим? Він запропонував подарувати деякі речі поблизькій лікарні. Свідки заповнили фургон і вирушили в дорогу, пробиваючись через руїни. Подорож тривала декілька годин, хоча зазвичай вона зайняла б лічені хвилини. У лікарні вони запропонували речі головному лікарю. Серед привезеного були покривала, матраци, пелюшки, свіжі фрукти та ліки, які продаються без рецепта. Лікар, зрадівши, сказав, що залюбки візьме все, запропоноване Свідками. З особливим ентузіазмом медперсонал приймав фрукти, бо для всіх пацієнтів не вистачало свіжої їжі.

У той час як Свідки розвантажували машину, лікар мовчки спостерігав, хоча мав багато невідкладної роботи. Потім він смиренно вклонився і подякував їм. Коли Свідки від’їжджали, лікар продовжував стояти, щоб показати свою вдячність. Старійшина, котрий брав участь у цій акції, помітив, що пізніше та лікарня стала тісно співпрацювати з пацієнтами, які були Свідками Єгови.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 9]

Праця добровольця — благо для суспільства

Коли група добровольців у Кабезі — невеличкому поселенні в Бурунді — вирішила побудувати Зал Царства Свідків Єгови, представник місцевої влади звернувся до них з незвичайним проханням. Він запитав, чи Свідки могли б відремонтувати дорогу, що проходила вздовж ділянки, де мало вестися будівництво. Вони з радістю погодились відбудувати дорогу і виконали всі роботи вручну. Добровольці дуже добре справились зі своїм завданням, і представники місцевої влади висловили вдячність за їхню важку працю і виявлену готовність. Опісля добровольці стали будувати свій Зал Царства, який зображено вгорі. Тепер вони мають чудове приміщення, яке протягом довгих років сприятиме поширенню біблійної освіти. Безсумнівно, добровольча праця в усіх своїх формах може приносити величезну користь.

[Ілюстрації на сторінках 6, 7]

Сірлі із задоволенням вчить інших читати.

[Відомості про джерело]

Nelson P. Duarte-Jornal do Sudoeste