У БІБЛІЙНІ часи управитель наглядав за господарством або майном іншої людини. Єврейське та грецьке слова, перекладені як «управитель», можуть стосуватися наглядача або того, хто управляв іншими в домі.

Коли Йосип, син патріарха Якова, був рабом в Єгипті, він став управителем у домі свого пана. Пан «довірив Йосипу все і вже ні про що не турбувався» (Бут. 39:2—6). Пізніше, коли Йосип сам став могутнім правителем в Єгипті, він призначив управителя у своєму домі (Бут. 44:4).

За днів Ісуса землевласники часто жили в містах, далеко від своїх сільськогосподарських угідь. Тому вони призначали управителів, які щодня наглядали за тими, хто працював на їхній землі.

Хто міг бути управителем? Римський письменник першого століття Колумелла радив призначати наглядачем, або управителем, раба, який «виправдав себе на ділі». Це мав бути той, у кого був необхідний «хист, щоб керувати, не виявляючи недбальства і жорстокості». Колумелла додає: «Насамперед від нього слід вимагати, щоб він не думав, ніби знає те, чого не знає, і щоб завжди прагнув учитися».

У Божому слові на прикладі управителя і його праці показано, що́ очікується від тих, хто належить до християнського збору. Наприклад, апостол Петро заохочує християн використовувати свої здібності, «служачи одне одному як добрі управителі, які отримали Божу незаслужену доброту» (1 Пет. 4:10).

Сам Ісус, навчаючи інших, використовував приклад управителя. Один з таких прикладів записаний у Луки 16:1—8. Крім того, Ісус, говорячи про ознаку своєї присутності як Царя, запевнив своїх послідовників, що призначить «вірного і розсудливого раба», або «вірного і розсудливого управителя». Головне завдання цього управителя мало полягати в тому, щоб постійно забезпечувати Христових послідовників духовною поживою у час кінця (Матв. 24:45—47; Луки 12:42). Ми надзвичайно вдячні за те, що вірний управитель готує і робить доступними для людей по цілому світі публікації, які зміцнюють нашу віру.