Єгова зміцнював цих запопадливих проповідників. За той рік кількість колпортерів, тобто піонерів, зросла від 225 до 350. І вперше понад 8000 робітників гуртків, як тоді називалися вісники, здали звіт про свою діяльність у головне управління. Єгова їх благословив, і їхня праця принесла рясні плоди.

21 березня 1920 року в Нью-Йорку Джозеф Рутерфорд, який у той час брав провід серед Дослідників Біблії, виголосив промову на тему: «Мільйони людей, які тепер живуть, ніколи не помруть». Дослідники Біблії зробили все можливе, щоб запросити якомога більше людей на цю промову. Вони орендували один з найбільших театрів у місті і розповсюдили близько 320 000 запрошень.

Відгук людей перевершив усі сподівання. Зал, розрахований на 5000 місць, був ущерть заповнений, а ще для 7000 не знайшлося місця. У «Вартовій башті» говорилося, що «жодне зібрання, яке до того проводили Міжнародні Дослідники Біблії, не мало такого успіху».

Відтоді Дослідники Біблії стали відомі тим, що проголошували: «Мільйони людей, які тепер живуть, ніколи не помруть». На той час вони ще не розуміли, що звістку про Царство треба буде проповідувати по цілому світі. Все ж ці брати і сестри виявляли надзвичайну ревність. Іда Олмстед, яка почала приходити на зібрання у 1902 році, пригадувала: «Ми знали, що на людство чекають великі благословення, і не могли не ділитися цією доброю новиною з усіма, кого зустрічали у служінні».

Щоб духовної поживи було достатньо, брати в Бетелі вирішили друкувати деяку літературу власними силами. Вони придбали обладнання і встановили його в орендованому приміщенні на Мертл-авеню, 35 (Бруклін, Нью-Йорк), за кілька кварталів від Бетелю.

Волтера Кесслера і Лео Пеллі запросили служити в Бетелі у січні 1920 року. Волтер розповідав: «Коли ми приїхали, наглядач друкарні подивився на нас і сказав: “До обіду ще цілих півтори години”. Він доручив нам носити з підвалу коробки з книжками».

Лео розказував, що було наступного дня: «Ми отримали завдання мити стіни на  першому поверсі. Я в житті не робив такої брудної роботи. Але це була Господня праця, і тому я вважав за честь її виконувати».

Усього лиш за кілька тижнів «Вартова башта» почала друкуватися силами ревних добровольців. Шістдесят тисяч примірників «Вартової башти» за 1 лютого 1920 року вийшли з-під верстата, встановленого на другому поверсі. Невдовзі в підвалі брати запустили ще один друкарський верстат, який назвали лінкором. Починаючи з видання за 14 квітня 1920 року брати також стали друкувати журнал «Золотий вік». Було чітко видно, що Єгова благословляє зусилля цих охочих працівників.

Віддані служителі Єгови знову ревно проповідували в єдності. На жаль, у важкі часи з 1917 по 1919 рік деякі Дослідники Біблії залишили організацію. Як можна було їм допомогти?

У «Вартовій башті» за 1 квітня 1920 року містилася стаття «Живімо в мирі», в якій було сердечне заохочення: «Ми впевнені, що кожен, хто має дух Господа... з готовністю забуде все, що було в минулому... житиме в єдності з іншими і, як одне тіло з ними, виконуватиме Господню працю».

На ці слова багато хто відгукнувся. Одна подружня пара написала: «Ми усвідомили, якою помилкою було те, що протягом останнього року чи навіть більше ми залишалися бездіяльними, в той час як інші були зайняті в [проповідницькій] праці... Тепер ми не дозволимо нікому і нічому звести нас з дороги». Цих завзятих працівників чекало багато роботи.

21 червня 1920 року Дослідники Біблії розпочали масштабну кампанію з розповсюдження «ZG» — книжки «Довершена таємниця» у м’якій обкладинці *. Багато примірників  цієї книжки зберігалося на складах з 1918 року, коли вона була заборонена.

До участі в кампанії заохочували не лише колпортерів, а всіх робітників гуртків. У виданні «Бюлетеня» * за червень 1920 року було сказано: «Заохочуємо кожну присвячену [охрещену] особу в кожному гуртку з радістю взяти участь у кампанії. Нехай вашим девізом стануть слова: “Оце одне роблю — ZG роздаю”». Едмунд Хупер пригадував, що саме тоді багато хто вперше пішов у служіння від дому до дому. Він розповідав: «По суті, ми починали пізнавати смак праці, масштаби якої мали перевершити наші найсміливіші очікування».

Упродовж Першої світової війни було важко підтримувати зв’язок з Дослідниками Біблії в інших країнах. Тому брат Рутерфорд вирішив підбадьорити цих братів і реорганізувати проповідницьку діяльність. Тож 12 серпня 1920 року він і ще четверо братів вирушили у тривалу поїздку, під час якої відвідали Великобританію, континентальну Європу та Близький Схід.

Під час візиту брата Рутерфорда у Великобританію Дослідники Біблії провели 3 конгреси і 12 публічних зібрань. Загальна кількість присутніх досягла 50 000. Про цей візит у «Вартовій башті» розповідалося: «Брати і сестри відсвіжились і піднеслися духом. Любов та служіння ще більше їх об’єднали, і багато засмучених сердець були потішені». У Парижі брат Рутерфорд знову виголосив промову «Мільйони людей, які тепер живуть, ніколи не помруть». І знову в залі не залишилось вільного місця. Після промови 300 людей захотіли отримати більше інформації.

У наступні тижні брат Рутерфорд і його супутники відвідали Афіни, Каїр та Єрусалим. Щоб допомагати людям в тій місцевості втамовувати свою духовну спрагу, брат Рутерфорд організував склад літератури в місті Рамалла, неподалік Єрусалима. Потім він повернувся в Європу і заснував у Швейцарії центральноєвропейський офіс, де мала друкуватися література.

Восени 1920 року вийшов 27-й номер «Золотого віку» — спеціальне видання,  в якому розповідалось про переслідування Дослідників Біблії впродовж 1918 року. Згаданий раніше лінкор працював день і ніч, щоб надрукувати чотири мільйони примірників цього журналу.

З нього читачі дізналися про незвичайну справу Емми Мартін. Сестра Мартін була колпортером у Сан-Бернардіно (штат Каліфорнія). Вона і троє братів — Е. Гемм, Е. Сонненбург та Е. Стівенс — 17 березня 1918 року відвідали невелике зібрання Дослідників Біблії.

Серед присутніх був чоловік, який насправді не хотів вивчати Біблію. «Я прийшов на це зібрання,— свідчив він пізніше,— за вказівкою прокуратури. Переді мною стояло завдання знайти докази». І він знайшов «докази» — примірник книжки «Довершена таємниця». Через кілька днів сестру Мартін і трьох братів заарештували. За розповсюдження забороненої книжки їх звинуватили у порушенні закону про шпигунську діяльність.

Емму Мартін і трьох братів визнали винними і засудили до трьох років ув’язнення. Після того як усі їхні апеляції було відхилено, 17 травня 1920 року вони почали відбувати свій термін. Але невдовзі все кардинально змінилося.

20 червня 1920 року брат Рутерфорд розповів цей випадок на конгресі у Сан-Франциско. Присутніх приголомшило таке ставлення до вірних служителів Бога, і вони погодились послати телеграму президенту США. В телеграмі говорилось: «Ми вважаємо звинувачення... місіс Мартін... у шпигунстві несправедливим... Нас дуже обурює те, що федеральні службовці, зловживаючи своєю владою і становищем... заманили місіс Мартін... у пастку, а потім сфабрикували проти неї справу і посадили у в’язницю».

Наступного ж дня президент Вудро Вільсон скасував вирок сестри Е. Мартін і братів Е. Гемма, Е. Сонненбурга та Е. Стівенса. Їхнє несправедливе ув’язнення закінчилось.

1920 рік приніс Дослідникам Біблії багато радості. Роботи в головному управлінні ставало дедалі більше, і правдиві християни з небувалим завзяттям проголошували, що тільки Боже Царство вирішить проблеми людства (Матв. 24:14). Наступний 1921 рік став особливою віхою в історії проповідування правди про Царство.