Коли у 1945 році закінчилася Друга світова війна, Німеччина була у плачевному стані. Міста лежали в руїнах, школи пустували, лікарні були або закриті, або зруйновані. Все було всіяне бомбами, які могли вибухнути в будь-яку секунду. Їжі катастрофічно не вистачало, а та, що була, коштувала шалено дорого. Наприклад, щоб на чорному ринку купити лише 500 грамів масла, потрібно було віддати зарплату за півтора місяця.

 У такому жалюгідному становищі також опинилися понад дві тисячі Свідків Єгови, які провели багато років у в’язницях і концтаборах через свою віру. Коли закінчилася війна і їх звільнили, у них не було нічогісінько, крім тюремного одягу, у якому їх випустили. Інші Свідки втратили все своє майно. Багато з них настільки ослабли від голоду, що непритомніли просто на зібраннях.

 Свідки Єгови з інших частин світу миттєво відгукнулися на заклик допомогти їжею та одягом. Всесвітній центр у Сполучених Штатах попросив філіал у Берні (Швейцарія) допомогти одновірцям у Німеччині. А Натан Норр, представник всесвітнього центру, приїхав до Європи, щоб координувати і пришвидшити надання допомоги.

 Свідки Єгови зі Швейцарії щедро жертвували їжу, одяг та гроші. Всі ці речі надходили у Берн, де їх сортували і відправляли до Німеччини. Допомогу також надсилали брати і сестри зі Швеції, Канади, Сполучених Штатів та інших країн. Завдяки цьому вдалося подбати про народ Єгови не лише в Німеччині, але й в багатьох інших пошматованих війною країнах Європи й Азії.

 Всього лиш через кілька місяців філіал у Швейцарії надіслав вантажі з пожертвуваними кавою, молоком, цукром, крупами, сухофруктами, овочами, м’ясними і рибними консервами. Жертвували також гроші.

 Але на цьому список не закінчувався. Свідки Єгови зі Швейцарії надіслали п’ять тонн одягу, зокрема теплі пальта, жіночий одяг і чоловічі костюми. У журналі «Вартова башта» за 15 січня 1946 року говорилося: «Брати і сестри віддавали не те, що їм вже не було потрібне. Вони віддавали найкраще! Щоб допомогти своїм німецьким братам, вони йшли на справжні жертви».

 Свідки зі Швейцарії пожертвували також близько 1000 пар взуття. Перед відправкою кожну пару перевірили, чи вона в хорошому стані. Коли брати і сестри у Вісбадені (Німеччина) розпаковували вантаж, вони були вражені якістю і різноманіттям пожертвуваних речей. А один Свідок навіть написав: «Сумніваюсь, що у цілій Німеччині знайдеться хоча б один магазин, який мав би такий вибір якісного одягу і взуття».

 Гуманітарна допомога продовжувала надходити аж до серпня 1948 року. Загалом брати і сестри зі Швейцарії надіслали у Німеччину 444 ящики допомоги, які разом важили 25 тонн. Це був вражаючий результат, адже тоді в Швейцарії було всього лиш 1600 Свідків. Серед всіх країн, які надавали допомогу, вони були однією з найменших груп.

 Ісус Христос сказав: «Якщо між вами буде любов, по цьому всі розпізна́ють, що ви мої учні» (Івана 13:34, 35). Саме любов спонукувала народ Єгови віддавати не те, що було лишнє, а найкраще! (2 Коринфян 8:1—4). В одному листі з Цюриха (Швейцарія) повідомлялося: «Багато братів і сестер, які самі не мають найнеобхіднішого, все одно дуже хочуть допомогти, тому жертвують гроші і свої талони на видачу продуктів і товарів».

 Народ Єгови у Німеччині швидко одужав від ран, завданих переслідуванням і спустошливою війною. І цьому посприяла добре організована і щедра допомога від одновірців з інших країн, які виявляли справжню саможертовну любов.