Юдеї. У Євангелії від Івана це слово має різні значення, залежно від контексту. В широкому значенні воно стосується юдейського народу, мешканців Юдеї або мешканців Єрусалима чи його околиць. Також це слово може вживатись у вужчому значенні і вказувати на юдеїв, які ревно обстоювали людські традиції, що були пов’язані з Мойсеєвим законом, але часто суперечили духу Закону (Мт 15:3—6). Найвпливовішими з цих «юдеїв» були юдейські релігійні провідники, які вороже ставилися до Ісуса. З контексту цього та інших віршів 7-го розділу Івана видно, що мова йде про юдейську владу, тобто релігійних провідників (Ів 7:13, 15, 35а). (Див. глосарій, «Юдей».)

Свято наметів. Це єдина згадка про Свято наметів у Грецьких Писаннях. Свято, згадане в цьому вірші, відзначалось восени 32 року н. е. (Див. глосарій, «Свято наметів», і додаток Б15.)

Юдеї. Тут це слово може стосуватися людей, які прийшли в Єрусалим на Свято наметів, але воно може також стосуватись юдейських релігійних провідників. (Див. коментар до Ів 7:1.)

Юдеями. Очевидно, йдеться про юдейську владу, тобто релігійних провідників. (Див. коментар до Ів 7:1.)

Юдеї. Імовірно, йдеться про юдейську владу, тобто релігійних провідників. Такого висновку можна дійти на основі Ісусового запитання у вірші 19: «Чому ж ви хочете мене вбити?» (Див. коментар до Ів 7:1.)

Писання. Букв. «літери». Вислів «знати літери» — це ідіома, яка означає «знати писання (книжки, літературу)». У цьому вірші, мабуть, ідеться про те, що Ісус знав натхнені Писання.

Якщо не навчався у школах. Або «не був навчений». Букв. «не вчився». Ісус не був неосвіченим, він просто не вчився в рабинських школах.

Сам від себе. Букв. «від себе». Ісус є Головним Представником Бога; він завжди слухається голосу Єгови і говорить те, що Єгова йому наказує.

Обрı́зання в суботу. Для чоловіків обрізання було обов’язковою вимогою Мойсеєвого закону (Лв 12:2, 3). Воно вважалося настільки важливим, що його робили, навіть якщо восьмий день після народження дитини випадав на суботу, коли заборонялась будь-яка праця. (Див. глосарій, «Обрізання».)

Начальники. У цьому вірші стосується юдейських правителів. За часу земного служіння Ісуса Ізраїль був під владою як Римської імперії, так і юдейських правителів. Вищим органом влади в юдеїв вважався Синедріон, до складу якого входив 71 старійшина, у тому числі первосвященик. Римська влада дала Синедріону обмежені повноваження, дозволивши йому вирішувати справи юдейського народу. (Див. глосарій, «Синедріон».)

Прийшов від нього. Або «я є представником від нього». Букв. «я є біля нього». Вживання прийменника пара́ (буквально «біля») підкреслює не тільки те, що Ісус прийшов «від» Бога, а й те, що він дуже близький до Єгови. Саме тому можна сказати, що Ісус є особливим представником Бога.

Охоронців. Йдеться про охоронців у Єрусалимському храмі. Очевидно, вони служили при Синедріоні і підпорядковувалися старшим священикам. Вони були свого роду релігійною поліцією.

Юдеї. Оскільки в контексті цього вірша згадується про старших священиків і фарисеїв (Ів 7:32, 45), то слово «юдеї», очевидно, стосується юдейської влади, тобто релігійних провідників. (Див. коментар до Ів 7:1.)

Юдеїв, розпорошених. Букв. «розпорошення». У цьому вірші грецьке слово діаспора́ стосується юдеїв, які жили за межами Ізраїлю. Юдеї розпорошились по різних землях, коли їх виселили з рідного краю народи-завойовники: спочатку ассирійці у VIII столітті до н. е., а потім вавилоняни в VII столітті до н. е. (2Цр 17:22, 23; 24:12—17; Єр 52:28—30). В Ізраїль повернулась порівняно невелика кількість вигнанців, решта залишалась жити серед інших народів (Іс 10:21, 22). Очевидно, в V столітті до н. е. юдейські громади існували у 127 провінціях Перської імперії (Ес 1:1; 3:8). Вислів, вжитий тут, в Ів 7:35, стосується юдеїв, які були розпорошені серед греків. У І столітті н. е. юдеї жили серед грекомовного населення в багатьох місцевостях поза Ізраїлем, наприклад в Сирії, Малій Азії, Єгипті, а також у європейській частині Римської імперії, зокрема в Греції та Римі. Юдеї старалися навертати на юдаїзм людей, серед яких вони жили, і з часом багато хто довідався про Єгову та Закон, який він дав єврейському народу (Мт 23:15). У 33 році н. е. чимало юдеїв та прозелітів з різних країв прийшли на свято П’ятидесятниці до Єрусалима, де й почули добру новину про Ісуса. Отже, завдяки розпорошенню юдеїв християнство швидко поширилося по цілій Римській імперії.

Останній. День, про який згадується в цьому вірші,— це сьомий день Свята наметів, 21 тішрі. Його називали «найважливішим днем свята» (Пв 16:13; див. коментар до Ів 7:2 і глосарій, «Свято наметів», та додаток Б15).

Сповняться такі слова з Писання. Ісусові слова, очевидно, не є цитатою з Писань, але перегукуються з такими віршами, як Іс 44:3; 58:11 і Зх 14:8. Коли понад два роки тому Ісус говорив з самарянкою про живу воду, він звернув увагу на те, яку користь може принести людині ця вода (Ів 4:10, 14). Однак в цьому вірші Ісус показує, що потоки «живої води» потечуть від його послідовників, які вірять у нього і діляться цією водою з іншими (Ів 7:37—39). У Грецьких Писаннях міститься чимало доказів, що Ісусові послідовники, отримавши святий дух у П’ятидесятницю 33 року н. е., були спонукані ділитися життєдайною водою з усіма, хто хотів їх слухати (Дії 5:28; Кл 1:23).

Потечуть потоки живої води. Тут Ісус, імовірно, має на увазі звичай, якого дотримувались під час Свята наметів. З купальні Сілоам у золотій посудині приносили воду і разом з вином виливали на жертовник під час складання ранкової жертви. (Див. коментар до Ів 7:2; глосарій, «Свято наметів», і додаток Б15.) Про цей звичай не згадується у Єврейських Писаннях, він з’явився пізніше. Однак більшість вчених говорить, що його дотримувались усі сім днів свята, окрім восьмого. У перший день, що вважався суботнім, священик виливав воду, яку приносили в храм з купальні Сілоам за день до того. Всі наступні дні священик ходив до купальні і набирав воду у золотий глек. Він розраховував час так, щоб повернутись у храм в той момент, коли священики були готові покласти частини жертви на жертовник. Коли він входив на подвір’я священиків через Водну браму, священики тричі сурмили в сурми. Після того воду і вино виливали у дві різні посудини, з яких вони стікали до основи жертовника. Тоді під музичний супровід співали галел (Псалми зі 113 по 118), а люди махали пальмовим листям у напрямку жертовника. Ця церемонія, мабуть, нагадувала радісним учасникам свята пророчі слова Ісаї: «Ви з радістю будете черпати воду з джерел спасіння» (Іс 12:3).

На той час вони ще не отримали духу. Грецьке слово пне́ума, перекладене як «дух», трапляється в цьому вірші два рази і стосується Божого святого духу, або діючої сили. Ісус та його слухачі знали, що Бог віддавна послуговувався своїм святим духом (Бт 1:2, прим.; 2См 23:2; Дії 28:25) і наділяв ним своїх вірних служителів, наприклад Отніїла, Їфтаха і Самсона (Сд 3:9, 10; 11:29; 15:14). Тож Іван говорив про те, що завдяки святому духу перед недосконалими людьми відкриються нові можливості. Нікого зі своїх слуг давнини Бог не покликав своїм духом до небесного життя. У П’ятидесятницю 33 року н. е. Ісус злив на своїх послідовників святий дух, який йому, прославленій духовній особі, дав Єгова (Дії 2:4, 33). Так недосконалі люди вперше отримали надію жити в небі як духовні особи. Після того як учні були помазані, вони могли зрозуміти багато з того, чого не розуміли раніше.

Про́кляті. Горді і праведні у власних очах фарисеї та юдейські релігійні провідники дивилися з презирством на простих людей, які слухали Ісуса. Вони називали цих людей «проклятими». Вжите тут грецьке слово епа́ратос — це зневажливе слово, яке натякало на те, що Бог прокляв цих людей. Юдейські релігійні провідники також виражали свою зневагу до простих людей, використовуючи єврейський вислів ам гаа́рец, тобто «люди землі». Спочатку цей вислів був шанобливим і вказував на мешканців якогось краю чи території: він стосувався не лише бідних і принижених людей, але й видатних (Бт 23:7; 2Цр 23:35; Єз 22:29). Однак у часи Ісуса цей вислів використовували як зневажливу назву для тих, хто, на думку релігійних провідників, не знав Мойсеєвого закону і не дотримувався усіх рабинських традицій. Це також підтверджують пізніші рабинські писання. Чимало релігійних провідників вважало простих людей нікчемними: вони не їли з ними, нічого в них не купували і не спілкувалися з ними.

Ти що, теж із Галілеї? Це запитання, очевидно, свідчить про те, що ці юдеї зневажали галілеян. Коли Никодим став на захист Ісуса (Ів 7:51), фарисеї, по суті, сказали: «Як ти можеш захищати його? Ти говориш, як відсталий галілеянин». Більшість вчителів Закону, безперечно, жила в Єрусалимі, оскільки там були Синедріон і храм. Саме тому, мабуть, з’явилася юдейська приказка: «За багатством іди на північ [у Галілею], а за мудрістю — на південь [в Юдею]». Але це не означає, що галілеяни не знали Божого Закону. В містах і селах Галілеї були вчителі Закону, а також діяли синагоги, які відігравали роль освітніх центрів (Лк 5:17). Зверхня відповідь Никодиму свідчила про те, що фарисеї і пальцем не ворухнули, щоб дослідити, що Ісус насправді народився у Віфлеємі (Мих 5:2; Ів 7:42). Крім того, вони не зрозуміли пророцтва Ісаї, в якому проповідування Месії порівнювалось до «великого світла», що мало сяяти в Галілеї (Іс 9:1, 2; Мт 4:13—17).

Жоден пророк... з Галілеї. Ці слова показують, що релігійні провідники не зважали на пророчі слова з Іс 9:1, 2, згідно з якими велике світло мало прийти з Галілеї. На думку деяких дослідників, фарисеї робили надто загальний висновок, що жоден пророк не походив і навіть не міг походити з незначної Галілеї. Вони ігнорували той факт, що пророк Йона походив з галілейського міста Гат-Хефер, яке лежало всього за 4 км на північний схід від Назарета, де виростав Ісус (2Цр 14:25).

7:53

У найдавніших і найавторитетніших рукописах немає уривка з Ів 7:53—8:11. Очевидно, ці 12 віршів були додані до оригінального тексту Євангелія від Івана. (Див. додаток A3.) Вони не містяться у двох найдавніших доступних на сьогодні папірусах з Євангелієм від Івана: у папірусі Бодмера II (P⁶⁶) і папірусі Бодмера XIV—XV (P⁷⁵) (датуються II століттям н. е.). Їх також немає у Сінайському кодексі і Ватиканському кодексі (датуються IV століттям н. е.). Цей уривок вперше з’являється у грецькому рукописі V століття (кодексі Бези) і аж до IX століття не трапляється у жодному іншому грецькому рукописі. Більшість давніх перекладів іншими мовами теж не мають цього уривка. В одній групі грецьких рукописів додані слова стоять в кінці Євангелія від Івана, а в іншій — після Лк 21:38. Вживання цього уривка в різних місцях служить ще одним доказом того, що ці слова були додані. Абсолютна більшість вчених погоджується з думкою, що уривок був відсутній у тексті оригіналу.

У грецьких рукописах і перекладах іншими мовами, в яких є ці вірші, міститься приблизно такий текст:

⁵³ І всі розійшлись по своїх домах.

8 Ісус же пішов на Оливкову гору. ² А на світанку він знову прийшов у храм, і всі люди стали сходитись до нього, тож він сів та почав їх навчати. ³ Прийшли також книжники й фарисеї і привели з собою жінку, яку застали за тим, що вона чинила перелюб. Поставивши її посередині, ⁴ вони промовили Ісусу: «Учителю, цю жінку впіймали, коли вона чинила перелюб. ⁵ Мойсей у Законі наказав нам таких жінок каменувати. А що скажеш ти?» ⁶ Ясна річ, вони говорили це, аби його випробувати, бо хотіли мати зачіпку, щоб його звинуватити. Та Ісус схилився і почав щось писати пальцем по землі. ⁷ Проте вони і далі запитували його. Тоді він підвівся та сказав: «Хто з вас не має гріха, нехай першим кине в неї камінь». ⁸ А сам знову схилився і продовжував писати по землі. ⁹ Почувши його слова, вони стали один за одним розходитися: спочатку старійшини, а потім всі інші. Отже, залишилися тільки Ісус і та жінка. ¹⁰ Тоді Ісус підвівся і запитав: «Жінко, де ж вони? Невже ніхто не засудив тебе?» ¹¹ Вона відповіла: «Ніхто, пане». Тож Ісус сказав: «І я тебе не засуджую. Іди собі та більше не чини гріха».